Hot! Сині Води – забута перемога

Олійник Юрій

Протягом десятиліть українці перебували у полоні імперської історіографії, започаткованої в Російській імперії та продовженої в СРСР. “Науково доведена” картина розвитку східних слов’ян включала колиску братніх народів – Київську Русь, татаро-монгольське іго та тріумфальну Куликовську битву 1380 року , в якій грандіозне ополчення під орудою московського князя поклало кінець владі кочовиків, розпочавши новий етап посилення російської державності. Про Україну та Білорусь в підручниках згадували мимоходом – мовляв, підпали під польсько-литовську окупацію. Старанно ретушувались обсяги території та впливу Великого Литовсько-руського князівства, кордони якого в 15 ст. доходили від Волині до Калуги, а східні князі шукали у Вільні допомогу як проти татар, так і московських правителів (згадаймо загибель Новгородської республіки).

Насправді, роль Куликовської битви в процесі визволення – мінімальна. Почнімо з того, що землі Білорусі ніколи не підпадали під татарську владу, а Галицько-Волинське князівство зберігало де-факто незалежність (окрім формальної данини). Протягом першої половини 14 ст. литовські князі з роду Гедиміновичів приєднують Білорусь, Полісся та Волинь. Новонароджена держава включала в основному слов’янський елемент, та білорусько-українська писемна мова, політична культура стали основою продовження київської традиції.

Великий князь Литовський і Руський - Ольгерд

Великий князь Литовський і Руський – Ольгерд

В сер. 14 ст. литовці (фактично – етнічно руські війська, бояри) відвойовують Сіверщину та Київщину. Однак на Поділлі довше зберігалась влада трьох татарських нойонів – Кутлубуги, Гаджибея ы Димитра. Їх і переміг у битві під Синіми Водами (сучасна Кіровоградщина, біля річки Синюха) Ольгерд – великий князь Литовський і Руський. Князівське військо, минувши Черкаси та Канів, наткнулося на три групи татар – за числом нойонів. Ольгерд вибудував армію у формі підкови зі шести загонів, висунувши фланги у поле – щоб татари не могли за своєю звичкою оточити супротивника. Вороги спробували обстріляти литовців з луків, однак нічого не добились через вмілу оборону. Тим часом русини з литовцями пішли в атаку, прорвавши ворожий стрій. Тим часом ополченці з Новогрудку, очолені славетними князями Коріатовичами, осипали стрілами ординські фланги. Татари врешті кинулись втікати, і багато їх перебили. В тому числі полягли нещасливі нойони. За свідченням польського хроніста Матея Стрийковського, навколишні поля та річки наповнились трупами знатних мурз і простих воїнів.

Військо Великого князівства Литовського

Після цього Литва припинила данину Золотій Орді за українські землі, що їй формально раніше належали. В Києві Ольгерд посадив сина – Володимира. У ці роки починається занепад Орди – внаслідок як економічного спаду (призупинка торгівлі по Шовковому шляху внаслідок антимогольського повстання в Китаї, що послабило роль поволзьких міст), так і політичної кризи – за декілька років змінюється десяток ханів. З цього моменту різні вельможі борбться за контроль над столицею, ставлять маріонеткових ханів. Одним з таких вельмож був темник Мамай, протия якого виступив Дмитрій Донський – захищаючи ординського суверена, більш легітимного Тохтамиша. Тоді як Західна Русь одержала волю – східні князівства беруть активну участь у внутрішньоординській боротьбі. Москва якраз і піднялась на особливій підтримці татар – ще Іван Калита одержав право на збір податків у всіх північно-східних князівствах. Залишалась Москва данником татар і після Куликовської битви –офіційно аж до кінця 15 ст., коли Орда остаточно розпалась. Але й після того аж до часів Петра Першого російські царі посилали “подарунки” кримським ханам, оскыльки ті були за походженням чингісідами, і мали більшу легітимність на євразійському просторі. Це ще одне підтвердження органічності витоку Росії з імперії Чингісхана.

Замкова гора в Києві

Замкова гора в Києві

В той же час наші предки увійшли до цілком європейської держави, що водночас продовжувала традиції православної Візантії та Київської Русі. І битва під Синіми Водами знаменувала як фінал відвоювання піденноруських земель, так і вихід Литовсько-Руського князівства на рівень гегемона в Центрально-Східній Європі. Пізніше князь Вітовт підтримує незалежність Кримського ханства, приєднує зону Степу аж до Чорного моря. В той же час Північно-східна Русь залишається частиною напівзогнилої імперії, однак продовжує платити данину. Зрозуміло, чому московські історики всіляко просували міф про Куликовську битву і всіляко замовчували доленосні події західніше. Досі мало хто в Україні знає про ці факти – ситуацію слід виправляти. Бо ж залежність від чужоземного історичного міфу призводить до перетворення на об’єкт, а не суб’єкт міжнародної політики.

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *