Hot! Хотинська війна – протистояння цивілізацій

Ще і ще раз дивуємось, наскільки мало знаємо про значимі події в історії України – а коли і знаємо, то не в змозі осягнути їх місце на регіональному та глобальному рівні. Можливо, це від відокремленого вивчення вітчизняної та світової історії – а чи, в гіршому випадку, підсвідомого комплексу меншовартості – в давнину тут нібито була відстала периферія, де нічого не відбувається (своєрідне зачароване село – можна дивуватись, однак жити не хочеться). Тим часом у козацьку добу на наших теренах вирували події світового значення, пов’язані з протистоянням могутній Османській імперії – гегемону, з яикм досить довго не могла впоратись половина Європи. Наближається чотириста років Хотинської битви – найвищого досягнення козацько-польського союзу, що зламав хід невдалої війни.

На початку 17 ст. Османи залишались загрозою для всього європейського світу – з ними боролись Іспанські та Австрійські Габсбурги, Венеція та німецькі князі, навіть московські царі (одні лише французи зрадили християнську єдність, вступивши в союзні відносини в боротьбі з Віднем та Мадридом). Ще в 1683 році мусульманські армії стояли під Віднем (лише з цих часів починається відступ агресорів – та й то лише в 19 ст. визволились греки і південні слов’яни). А у 1621 Річ Посполита зіткнулась з гігантською загрозою – не в останню чергу викликаною занепокоєнням Стамбулу, що відчув відсіч у козацьких степах і на Чорному морі – українці визволяли невільників, штурмуючи Синоп, Трапезунд і навіть столицю імперії. Посли з Відня і Венеції визнавали їх передовими захисниками християнської віри (згадаймо посла на Січ Еріха Лясоту). Однак на той час поляки конфліктували з українцями, підтримуючи ворожу народові релігійн унію – тому вирішили обійтись без “степових розбишак”. Результат плачевний – під Цецорою 1620 року поляг цвіт королівства, а гетьман Жолкевський втратив голову в буквальному сенсі (до речі, тоді ж русинський шляхтич Богдан Хмельницький попав у турецький полон).

Петро_Конашевич-Сагайдачний

Далі король Сигизмунд звертається до Конашевича Сагайдачного – гетьмана низового козацтва – і обіцяє як компроміс у релігійній політиці (зокрема визнання православної ієрархії, висвяченої в Києві під захистом козацьких шабель), так і економічні пільги козацтву, приборкання магнатерії. Врешті Сагайдачний приєднується до коронних військ, зіткнувшись з турками під Хотином (сучасна Буковина, на той час – Молдавське князівство під васалітетом Стамбула). У славетній битві козаки продемонстрували ефективність стратегії та велику хоробрість. За різними оцінками, з османського боку зібралась 120-150 тисячна армада турків та татар, що очолювалась самим султаном Османом Другим. З боку Речі зібралось близько 40-80 тисячне військо, половину якого складала козацька армія, що доєдналась до поляків. Битва тривала більше місяця – з 1 вреесня до 2 жовтня (козацька участь почалась ранішее – на шляху з Наддніпрянщини довелось відбивати атаки татарської кінноти, що прагнула запобігти з’єднанню під Хотином. Козацько-польські війська під началом гетьманів Ходкевича та Сагайдачного організували укріплений табір (відомий з часів гуситів вагенбург). На місце головнокомандуючого після смерті Ходкевича 24 вересня стає гетьман Любомирський, також в стані перебував королевич Владислав. Битва де-факто складалась з ряду укріплених штурмів їхніх позицій – турки провели шість невдалих спроб. Під час першої (4 вересня) Осман вивів у поле 100 тисячну армію, атакувавши передовсім позиції, зайняті козаками – однак останні не лише відбили настиск яничар, а й ввірвались у ворожий табір, забравши всю артилерію. В результаті султанові довелось змінити розорені позиції. В кінці місяця турки підвезли нові гармати і намагались зрівняти табір з землею, однак християнські союзники не похитнулись.

Основний натиск ішов на козаків, що з вмілістю та мужністю відбивали набагато чисельнішого супротивника. Врешті турецькі втрати стали дуже значними – близько половини складу. Наростають негативні настрої у турецькому війську, підкріплені чутками про напад дніпровських чайок на Стамбул. Тому Осман пішов на укладення миру, що зруйнував плани підкорення Польщі та всієї Центрально-Східної європи.

1145039003

Сам Сагайдачний помер від ран у Києві, і далі у Варшаві забули про обіцяні поступки. Однак справа була зроблена – вперше в регіоні турецький натиск одержав відкоша (раніше турки програли лише у морській битві під Лепанто, на Егейському морі), і протистояння цивілізацій пішло за новим сценарієм. В 1622 Османа вбивають яничари, починається період внутрішньої нестабільності в імперії – однак в другій половині 17 ст. черговий натиск мусульман знову зачіпає наші терени (Поділля, Правобережну Україну). Але на той час натиск іновірців було припинено – цю подію вітали європейські правителі, а Папа Римський установив 10 жовтня щорічну пам’ять мужності християнських лицарів. Зраз про ці події і в Європі не надто почуєш – це ж образить трудивих мігрантів (Європа, ніби засліплена лібералізмом, не бачить стрімкого поширення ісламу)! Однак люди, яким небайдужі європецйські, християнські цінності – не бажають з цим миритись, і бачать в подіях 17 ст. приклад. Для України, що виступала спільним фронтом з усією Європою, слід відроджувати пам’ять про славетні сторінки, і цінувати предківський подвиг – спільний опір агресії іновірців.

Юрій Олійник

1 відгук

  1. Цікаво, а коли Хмельницький, Виговський чи Дорошенко вступали у союзи з мусульманами, та перемогали спільних ворогів у битвах (Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Конотоп тощо) вони теж були зрадниками? Про яке “протистояння цивилізацій” йде річ, якщо прикладів козацько-османських чи козацько-татарських союзів у тому ж 17-му сторіччі є не менше, аніж прикладів інших союзів?

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *