Не чекати милості господарів…

Мовлячи про сучасне Бюржо, дядько Берт не добирав слів: - Нещасні вони сучі діти - ці робітники з рибозаводу! Надриваються за якісь вошиві гроші та ще й уважають, що їм пощастило. Але ти, синку, послухай, що я тобі скажу: вони ж справжнісінькі раби, й нічого більше. Навіть ще гірше рабів, бо ж вони, бач, вдя-а-ачні господареві цього смердючого смітника, і мають за щастя все своє життя працювати, щоб нагребти в крамниці всякої гидоти, яка потрібна їм, як рибі ноги. Машини їм стали треба, телевізори! Каналізація, підвісні мотори! .. А ти запитай у них, хто вони такі? Та вони й самі не знають! Вони тільки знають, чого їм хочеться. А хочеться їм стільки, що й свині за рік не зжерти. Вони стали тепер не кращими, за те бидло з Канади і з Америки! Весь світ готові проковтнути, тільки-но випала б нагода. Але ось тут вони й подавляться, Господи прости, захлинуться своїм же блювотинням! Я іноді думаю – може їм найбільш підхоже місце в божевільні? Адже що їм господар скаже, те вони й роблять, як діти малі! А йому на них наплювати з високої щогли. Згадай моє слово - все накуплене ними барахло піде прахом, і одного ясного дня вони побачать, що їм тільки й залишилося що перерізати собі горлянки..." Фарлі Мовет, "Кит на забиття"

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *