За нову Європу, за втілену Вітчизну

Жан-Жак Мартінгем: «У відповідь на космополітизм і змішання культур Сен-Лу пропонує власну форму етно-диференціалізму – концепцію «patrie charnelle» (укр. «втілена Вітчизна» ): етнічно однорідну спільноту, яка проживає на території з певною історією, й наділена власною мовою та звичаями. Це політичне поняття значно більше підкреслює потребу збереження відмінностей, або точніше, самобутностей, ніж концепція держави-нації чи універсалістська концепція «громадянина світу». Patrie charnelle – це протистояння імперіалізму і уніформації, байстрюкові ультраліберального мультикультуралізму».

Філіп Ранда пише: «Трактат Сен-Лу про так звану «втілену Вітчизну» став для мене справжнім відкриттям, якщо не сказати більше. Саме він змусив мене усвідомити необхідність виникнення Європи націй – Європи сотні прапорів! І це єдиний спосіб протистояння сірому космополітизму».

Жан-Жак Мурра: «Боротьбу за «втілену Вітчизну» породили не холодні розрахунки, а пристрасть, воля і мрія солдат і поетів, спраглих самостійного становлення народів».

Жером Бурбон, нинішній редактор часопису Rivarol (прим. пер.: тижневик національної європейської опозиції), висловився досить стримано: «Тут йдеться про старі як світ суперечки: оди європеїзму, революції, регіональному сепаратизму проти французького націоналізму, головні відмінні риси якого – монархічні і християнські. З іншого боку, ми маємо справу з дуже сучасною суперечкою: а чи не в інтересах чи глобалізму штучно просуваються вперед всілякі регіоналізми й ірредентизми? Чи не для того, щоб послабити національну державу – структуру, найбільш підхожу для протистояння як зовнішній, так і внутрішньої агресії ?»

Франсіс Бержерон, автор книги «Сен-Лу. Хто я?» (ориг. Saint-Loup. Qui suis-je?) Висловлюється в дусі Бурбона: «тема повернення «втілених Вітчизн» як противага державі сьогодні здається безглуздою, оскільки уніформізація світу в даний час загрожує мало не всім країнам».

Еймерік Шопрад дотримується іншої точки зору: «Капіталісти Лондона і Нью-Йорка рішуче посприяють шовіністичним рухам у Франції, Німеччині, Росії з метою зруйнувати європейський проект розвитку, який міг би похитнути англо-саксонське панування».

П’єр Віаль також виступає за «втілені Вітчизни». Незважаючи на сумнівну можливість свого існування, тільки такий проект зможе дати відсіч глобалізму, і люди нарешті зможуть жити і працювати у себе і для себе…

Аналогічна позиція і у Жоржа Фельтен-Траколя: «Я ненавиджу нинішній Євросоюз. Захисник ідей НАТО, ліберальний, загрузлий в бюрократії, централізаторський, підкорений диктату ринку і замішаний на тоталітарної ідеології прав людини – він викликає в мені огиду. Оскільки я европеїст, федераліст і борець за збереження самобутності. Прихильники суверенітету держав Євросоюзу звинувачують його в тому, що він занадто «федералістський». Це не так. Насправді він «республіканський», тому що в ньому стираються всі істотні відмінності. Задуманий і запущений атлантистами, глобалістами і технократами, ЄС постає як сумна пародія на європейську ідею. Побажаємо йому швидкого кінця. Та іншої еліти, рухомої ідеєю збереження самобутності та європеїзму, яка збудує його на більш міцнішому фундаменті»

Я давно зробив свій вибір на користь одного з двох напрямів…

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *