Hot! За федеральну Європу та зміцнення демократії

Ален де Бенуа, Шарль Шампетьє
Уривок з маніфесту “Французькі нові праві в році 2000″

Проти якобінства. За федеральну Європу

Перша Тридцятилітня війна, що завершилась укладанням Вестфальського миру, відзначилась постанням націй-держав як провідної моделі політичної організації. Друга Тридцятилітня війна (1914-1945), на противагу цьому, ознаменувала початок дезінтеграції націй-держав. Народжена з абсолютної монархії і революційного якобінства, нація-держава стала наразі занадто великою, щоб вирішувати малі проблеми і занадто малою, щоб братися за великі. В глобалізованому світі, майбутнє належить великим культурам і цивілізаціям здатним до самооргіназції в автономні сутності і набуття достатньої сили для спротиву зовнішнім втручанням. Європа мусить природнім чином організуватись у федеральну структуру, визнаючи при цьому автономію всіх її складових частин і полегшуючи співпрацю як регіонів-учасників, так і окремих націй. Європейська цивілізація перетворить саму себе, але не шляхом відкидання історичних культур, а їх визнанням, таким чином даючи змогу всім мешканцям знову відкрити для себе їх спільне походження. Принцип пріоритету нижчої ланки у прийнятті рішень має стати наріжним каменем на кожному рівні. Владу на нижчих рівнях не слід делегувати владі вищого рівня, за винятком випадків які виходять за межі компетенції нижчого рівня.

На відміну від централізованої традиції, яка відбирає всю владу для встановлення єдиного рівня контролю, на відміну від бюрократичної і технократичної Європи, яка відмовляється від суверенітету без передання його на вищий рівень, на відміну від Європи, яка є лише великим ринком уніфікованим вільною торгівлею, на відміну від «Європи націй», яка є простим скупченням національних «я», що буде не здатним запобігти майбутнім війнам, на відміну від «Європейської нації», яка є нічим іншим, як збільшеною версією якобінської держави, на відміну від всього переліченого вище, Європа (Західна, Центральна та Східна) має бути реорганізована за принципом «знизу-догори», в тісній континентальній співпраці з Росією.

Існуючі держави мають федералізуватись зсередини, щоб краще федералізуватись один з одним. Кожен рівень цього об’єднання має бути наділений власною роллю і гідністю, яка не потребує схвалення згори, але ґрунтується на волі та згоді всіх тих, хто бере в ньому участь. Єдиними рішеннями, які прийматимуться на нарадах цих структур будуть ті, що стосуватимуться всіх народів і федеральних громад: дипломатичні питання, військові справи, великі економічні задачі, фундаментальні правові питання, захист довкілля, тощо. Європейська інтеграція є також необхідною в деяких сферах наукових досліджень, промисловості та нових технологіях зв’язку. Єдина валюта має керуватись центральним банком під контролем європейської влади.

Проти деполітизації. За зміцнення демократії.

Демократія не з’явилась вперше після Революцій 1776 чи 1789 року. Вона радше являла собою сталу страдицію в Європі, що тривала з часів існування античних грецьких міст, а також з часів давніх германських «свобід». Демократія не є синонімом до колишньої «народної демократії» Сходу чи ліберальної парламентської демократії сьогодення, яка переважає у країнах Заходу. Демократія так само не стосується партійної політичної системи. Вона позначає систему за якої народ є сувереном. Демократія це не безкінечні дискусії та дебати, а народні рішення заради спільного блага. Народ може делегувати свій суверенітет керівникам, яких він призначає, але він не може відмовитись від суверенітету. Правило більшості, яке набуває чинності через голос, не означає, що істина обов’язково визначається цим голосом. Це тільки один з інстурментів затвердження, точний наскільки це можливо, угоди між людьми та їх провідниками.

Демократія це також система яка найліпшим чином пасує для дотримання суспільного плюралізму: мирного вирішенням конфліктів між ідеями та збереження позитивних відносин між більшістю та меншістю, збереження свободи самовираження меншостей, оскільки меншість може завтра стати більшістю.

За демократії, коли люди суть суб’єкатами встановлюваної влади, основоположним принципом є принцип політичної рівності. Цей принцип суттєво відрізняється від принципу рівності всіх людей перед законом, оскільки вона не породжує жодної форми урядування (рівність всіх людських істот є аполітичною рівністю, оскільки їй бракує логічного продовження у вигляді можливої нерівності). Демократична рівність є не антропологічним принципом (вона нічого не каже нам про природу людини); вона не твердить, що всі люди є рівними за своєю природою, але тільки те, що громадяни є політично рівними, оскільки належать до одного і того ж політичного організму. Таким чином, політична рівність є фундаментальною рівністю, що ґрунтується на належності чи ж то членстві.

Так само як й інші політичні принципи, він означає можливість розрізнення, в даному випадку між громадянами і не-громадянами. Провідна ідея демократії не полягає в індивіді чи людстві, а в ідеї колективу громадян політично об’єднаних в народ. Демократія – це система яка розміщує джерело повноважності влади в народі, і потім намагається досягти, наскільки це можливо, спільної ідентичності керівників та керованих. Неупереджена, екзистенційна різниця між одними та іншими в жодному разі не може бути різницею в якості.

Спільна ідентичність є вираженням ідентичності народу, який через своїх представників, має змогу бути політично представленим в діяльності і участі в публічному житті. Неучасть в голосуванні і повернення спиною до громадських справ позбавляє демократію властивого їй значення.

Сьогодні, демократії загрожує ціла низка наростнів та збочень: криза представництва, взаємозамінність політичних програм, відсутність обговорення з людьми питань щодо важливих рішень, які впливають на їх власне життя, корупція і технократія, непридатність політичних партій, більшість з яких стали машинами спрямованими передовсім на обрання на посаду, і чиї кандидати добираються тільки виходячи з їх здатності бути обраними, домінування лобістів, що дбають про свої власні інтереси замість загального блага, тощо. Додайте до цього ще той факт, що сучасна модель політики є застаріла: політичні партії майже всі реформістські, в той час як уряди так чи інакше безсилі. «Захоплення влади» або «політичний переворот», в леніністському значенні цього слова, нині призводить в нікуди. В світі мережевих структур, можливе повстання, але не революція.

Відновлення духу демократії полягає не просто у встановленні представницької демократії, але в пошуку шляхів впровадження в життя, на всіх рівнях, учасницької демократії («те, що торкається всього народу має бути справою всього народу»). Щоб досягти цього, слід принити розглядати політику виключно як справу держави. Кожен громадянин має бути залучений до змагання за загальне благо. Кожне загальне благо мусить бути визначене і захищене як таке. Егоцентричний споживач і пасивний громадянин-споглядач буде залучений тільки в разі створення радикально децентралізованої форми демократії, що братиме початок з низів, тим самим даючи кожному громадянинові роль у виборі і контролі над його власною долею. Процедура референдуму також може стати в пригоді. Протидія нездоланній силі грошей, верховній владі сучасного суспільства, мусить бути закладена через якомога ширшому відокремленні багатства від політичної влади.

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *