Hot! Український археофутуризм міжвоєнного часу. Володимир Босий і його «Розвал Європи».

Висунута французьким філософом Гійомом Фаєм концепція археофутуризму залишається привабливою альтернативою сучасному звироднінню. Власний археофутуристичний проект запропонував і український консервативний мислитель Володимир Босий, видавши ще у 1933 році книгу «Розвал Європи й Україна». Перед тим, як перейти до розгляду основних ідей цієї книги, – декілька слів про її автора.

Постать і творчість Володимира Босого належать до terra inncognita української політичної думки. Про Босого знаходимо досить скупі відомості у «Енциклопедії українознавства» за редакцією проф. Кубійовича: народився 1899 року, діяч гетьманського руху в Канаді, редактор тижневика «Пробій» у Торонто (1924 р.), а також співробітник чи редактор таких видань, як «Канадійський українець», «Канадійська Січ», «Український робітник» (згодом – «Український християнський робітник». – І.З.), автор брошур. На цьому автор статті у енциклопедії закінчує.

Володимир Босий і Данило Скоропадський
В. Босий (в центрі) зустрічає гетьманича Данила Скоропадського (Монреаль, листопад 1937 року)

Творчий спадок В. Босого чималий. Серед його творів можна назвати книги«Всесвітній хаос», «Червона небезпека», «Християнство і фашизм», «Філософія двох екстрем» (усі чотири у «Розвалі Європи…» згадуються як такі, що концептуально передували цій праці), «Монреаль під знаком України» (книга-репортаж про візит до Монреалю гетьманича Данила Скоропадського), «В’ячеслав Липинський – ідеолог української трудової монархії», «Жнива великі – робітників мало», окремі видання іноземними мовами – «A call to socially minded Christian Canadians», «Ligue de la classocratie du Canada» (спільно з Едвардом Ляпером), «Der Kampfzwischen Christlichen Denken (Ideologie) und materialistischem Socialismus», «The collapse of Western Civilization and Christianity».

В основі археофутуристичного проекту В. Босого, висунутого в міжвоєнний час, лежить ідея ще однієї світової війни.Ще на початку своєї книги він обґрунтовує «неминучість Другої світової війни ще за життя тих, що вели Першу світову війну». Саме ця війна, на його думку, має зруйнувати звироднілу цивілізацію Заходу, а на її місці утвердити більш органічний порядок речей. Вибух цієї війни для Босого цілком очевидний, та, щоб переконати свого читача у власній правоті, він аналізує характер та наслідки Першої світової, говорить, що Друга світова є неминучим продовженням Першої.

Причиною грядущого вибуху Другою світової війни, на думку Босого, є оформлення трьох геополітичних сил: «ревізіоністів» («фашистів»), «протиревізіоністів» (демократів) та комуністів. Під «ревізіоністами» та «фашистами» маються на увазі ті, хто не задоволені Версальською системою мирних договорів, у першу чергу – нацистська Німеччина та фашистська Італія. До цих ревізіоністів Босий зачисляє також Туреччину, Австрію, Литву та Угорщину. До числа «протиревізіоністів» Босий відносить демократичні країни Західної Європи, а також, помилково, Румунію та Фінляндію. Комуністичну потугу, зрозуміла річ, представляє більшовицька Росія.

Найслабшим блоком Босий вважає демократів: «Сей табор із всіх прочих таборів найслабший. Найслабший він ідеєю, а далі організацією. Психологічно, той табор чує себе винним за Версальський Трактат і за всі його наслідки. А се створює особливу психозу в тім таборі, психозу винного. Далі, ідею того табору знаємо. Се ідея цілковитої безідейности. Конкурентами тій безідейности є комунізм і фашизм. (…) Організаційно той табор не може бути сцентралізованим, бо сцентралізовання є можливе лише там, де є єдність думки». Сама демократія, вважає Босий, становить собою «місток від ідеалізму до зла», є «порогом від Бога до Антихриста». «Сприймають її найшвидше й найлегше міські елементи (робітництво, міщанство і дрібна інтелігенція), бо в противенстві до осілого хлібороба на землі, сі елементи суспільні мають більше нагод подивляти силу людського розуму (машину), в яку зачинають більше вірити, чим в самого Бога. Звідси і ся релігійна індиферентність у тих людей і врешті їх восприїмчивість демократичних гасел».

Фашизм Босий оцінює неоднозначно. Так, зокрема, Босий вбачає у фашизмі «необмежений егоїзм нації», примат національних інтересів над інтересами Церкви (по суті, своєрідну форму цезаропапізму), а також охлократію – владу юрби. Однак є в фашизмі і позитивні сторони. Однією з таких сторін Босий вважає синдикалізм та ідею корпоративної держави: «І мабуть з сего одинокого досвіду фашистів, – сподівається автор “Розвалу Європи…”, – прийдеться користати в будучности всім державним націям світу. Замінивши охлократизм об’єднанням корпорацій в класи, а далі, об’єднанням всіх класів біля дідичного Володаря – во ім’я державної Ідеї, опертої о клич: Бог і Батьківщина – фашизм з синдикалістичною ідеєю став би тим новим устроєм і ідеєю, без якої цілий світ не має виходу окрім руїни і без чого сам фашизм скорше чи пізніше завалиться».

Амбівалентно Босий оцінює духовний вимір фашизму: «Як ідея-рух серед всіх народів, фашизм хоче (і слушно) протиставитись руїні духовній 20 століття і хоче будувати краще майбутнє світу, але, на жаль, до тої акції стає на павутині – не на дубах!» Тобто Босий з одного боку підкреслює контрмодерний вимір фашизму, а з іншого боку – критикує недостатнє опертя на християнство. При цьому консервативно налаштований мислитель усе ж таки має надію, що фашизм позбудеться своїх негативних рис і стане на твердий фундамент християнського традиціоналізму: «Не є виключене, що він переведе ревізію свого відношення до Християнської Правди, і замінить дно – коріння зла – добром. В тім напрямі видко добру волю і наближування до правди фашизму в Італії, у його творця Муссоліні, але й сам Муссоліні се мабуть чи не одинокий розумний і творчий диктатор серед інших, що вже є, і тих, що ще хочуть стати диктаторами націоналістичними».
Що стосується більшовизму, то його, звісно, В. Босий розглядає однозначно: як явище виразно сатанинське, як, по суті, історичне втілення Антихриста. При цьому він відзначає надзвичайно високу потужність більшовицьких сил. Ця потужність пояснюється у першу чергу фанатичним запалом прихильників комуністичної ідеї, а також її, ідеї, універсальністю. На більшовизм Босий дивиться як на закономірного наступника демократії: «Як сама ідея, так і програма та ціль комуністів є нічим іншим, як найконсеквентніше і найлогічніше завершеною ідеєю і програмою сучасної демократії. Бо хто сказав “а” і “б”, мусить сказати і “в”».

В.Босий

Для Босого більшовизм – це «похід атеїстичної юрби (охлократії), направлений передовсім проти найгрізнішого і єдино логічного суперника його, католицизму». Що ж стосується протестантизму, то протистояння між ним та більшовизмом є неможливим, адже, по-перше, «те християнство (протестантизм. – І.З.) як джерело, з якого викількувало коріння демократичне, отже і посередило сучасний большевизм, не здатне нічим большевизмові протиставитися», по-друге, «воно саме в собі так розжерте і роздріблене, що всяка бесіда про його об’єднання є виключена».

Окремо слід сказати про сприйняття В. Босим тогочасних конституційних монархій. Ці монархії мислитель розглядає як такі, що нічим сутнісно не різняться від демократичних республік, і тому вони не являють собою альтернативи фашизму, демократії та більшовизму. Чи не єдиний шанс для відродження життєздатної монархічної влади, на думку Босого, європейські народи отримають лиш внаслідок нової світової війни і тих руїн, котрі вона принесе.

Війна, яку пророкував Босий, мала бути трьохфазною. Перша фаза являла собою напад «фашистських» держав на держави демократичні. Друга – напад СССР на знеможені взаємною війною держави Європи. Третя– ліквідацію комунізму силами селянських повстань і об’єднання Європи навколо Апостольського Престолу у Римі.

Деякі передбачення Босого щодо перебігу Другої світової збулися. Так, як і передбачав український мислитель, Друга світова розпочалася з нападу на Польщу. Збулося передбачення про розчленування Чехословаччини та окупацію Закарпаття Угорщиною. Як і прогнозував Босий, спершу, у 1939 році в Галичині радянські війська вітали квітами… Проте, як знаємо з історії, замість нападу СССР на європейські країни був напад гітлерівської Німеччини на СРСР і подальший союз СССР із західними демократіями.

Босий передбачав цілковите знесилення всіх трьох таборів – демократичного, «фашистського» та більшовицького. Більша частина Європи, на його думку, спочатку буде окупована більшовиками, проте їхнє панування буде хитким; Європейський континент поглине анархія: «Властиво вже нема ні фронту, ні запілля. Все змішалося з військом і ворогом чужим та власним. Отаманством все те перемішане, бореться і нищить міста та людей, а організований російський большевизм тисне те все до полудня, а звідси власний більшовизм розпряжує свого “капіталіста” на боки. На села сунуть людські маси; села бороняться перед ними; а до міст суне підміське шумовиння і здеморалізовані вояки з червоними стяжками. Червоне місто і зелене село! Антихрист в місті – Христос на селі!»

Ножем у серце комуністичному режиму ударять селянські повстання в Україні та на Кавказі, виникнення незалежної Сибірської держави та окупація Японією Владивостоку і Зеленого Клину. Саме за таких умов мають виникнути умови для реалізації археофутуристичного сценарію В. Босого.

Політична, технічна і моральна руїна Європи у візіях Босого мала би стати надійною передумовою не тільки для реєвангелізації уцілілого населення, але й для відродження порядку, близького до середньовічного, хоч, зрозуміло, у дечому від нього відмінного. Переслідування, котрих християни зазнають від безбожників, мають відродити той пасіонарний запал, котрим жила первісна Церква. Крім того, війна, як вважав мислитель, повинна зруйнувати у першу чергу міста і знищити значну частину їхнього морально і релігійно деградованого населення. Відтак, селяни, що не лише зберегли, але посилили власну релігійність, «прийдуть робити лад по містах, округах, провінціях, губерніях і краях. В родинах, класах і націях».

Свого роду «народження нового світу» Босий зображає наступним чином: «І не буде в ті дні, і тижні, і місяці, і роки ні іншої сили – ні іншого Авторитету, ні іншої поради, ні порятунку для розваленої Європи, як тільки з Ватикану, який встоїть і воздушні налети ворожих флотиль і якого не займе жодна анархія в тих кривавих днях… І станеться неожидане – сьогодні ще неймовірне й немислиме: Намісник Христовий завізве весь світ до Католицької Акції… Він тоді поблагословить десятки тисяч своїх подвижників-місіонарів духовних і сестер-законниць і завізве їх з хрестом в руках лічити рани Європи. Він поблагословить хліборобські села і закличе їх під знаменом Хреста святого установляти Християнський Мир в Європі. І вийдуть на грузи і руїни Європи нові вояки – воїни Христові, та вливатимуть нову віру і сили в розбиті серця і душі людські. І розпочнеться самаритянська акція католицьких дівиць і будуюча-відновляюча праця богомольних хліборобів. Під дзвони церков своїх із святими прапорами маршируватимуть селяни своїми округами до своїх найближчих міст і не похоронні – а похвальні і воскресші пісні Христу-Богові співатимуть, бо отсе скіньчиться один з найнебезпечніших походів Антихриста на сій землі, бо заломалося знову на довго царство Сатани між людьми».

У візіях В. Босого післявоєнна Європа мала би знову стати християнським регіоном із монархічним державним устроєм та селянством як основним суспільним станом. При цьому монархічна влада у європейських державах повинна була не сліпо наслідувати зразки минулого, а орієнтуватися на модель трудової монархії, висунуту провідним ідеологом українського консерватизму В’ячеславом Липинським. Зразок такої монархії мала продемонструвати відроджена Українська Держава.

Візії палкого українського монархіста не збулися. Підсумком Другої світової війни стало не відродження традиційної християнської Європи, а її розподіл між двома антихристиянськими силами – більшовицькою та демоліберальною. Дана стаття – не місце для пошуку стратегічних прорахунків В. Босого, хоч, звісно, такий аналіз міг би бути досить цікавим. Босий помилявся не лише в передбачені перебігу та підсумків Другої світової, але й у тому, що, коштом критики тодішнього організованого націоналістичного руху, робив ставку на гетьманський рух – героїчний опір супроти червоного Антихриста, котрий продемонстрували українці під час та після війни, був заслугою ОУН, і саме заслугою ОУН було те, що збулися пророчі слова В. Босого «в Москві Антихрист – а на українськім селі захований Христос!» Однак, не зважаючи на все це, книга «Розвал Європи…» є славною пам’яткою творчого духу, що належав глибоко віруючому християнину і вірному патріоту.

Книга «Розвал Європи…» демонструє нам мрії людини, що жила в епоху «сутінків Заходу» і прагнула, щоб Захід вирвався із мерзоти запустіння… Її сторінки – це сторінки альтернативи, котра не збулася, але яка також, не відбувшись, продовжує відживлювати наші серця. «Після руїни раціоналістично-матеріалістичної Європи, – писав Босий, – може народитися Нова Європа тільки ідеалістична. Таку Нову Європу відбудує одинокий правдивий ідеалізм, християнський! До влади у ній мусить повернути назад Християнський Ідеаліст, який матиме цілий світогляд і ясний план перебудови Європи, світогляд досконалення світу і план для практичного наближення до сего досконалення цілих націй і держав». Заради відродження такої Європи можна провести і десяток війн. В усякому разі, навіть повністю знищена Європа – це значно краще, ніж Європа сьогоднішня…

Ігор Загребельний для Zentropa.net

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *