Участь – значить відповідальність

Глобалізація – етап розвитку людських спільнот, який важко заперечити. Однак в його оцінці спостерігаємо значні суперечності. Домінують оптимістичні теорії, що прогнозують всепланетне щастя у випадку перемоги глобалізації. Натомість закритість призводить до тоталітаризму, порушення прав людини. Лише відкритий простір, вільний ринок, мовляв, нагодує бідних та просвітить неграмотних. На жаль, ми звикли чути лише про переваги глобального ринку, прозорих кордонів. Проте в складній спільноті всі на планеті стають пов’язані. Конкретна особа над цим не задумується, мовби несвідома мурашка, що керується інстинктом. Проте ми – люди розумні, здатні обирати шлях. Насправді просто не хочемо задуматись. Бо ж про права і вигоди всесвітньої інтеграції розказують ЗМІ, розказують в університетах. Та спільна відповідальність видається чимось неймовірним. Це ознака інфантильності. А дитиною керують мудрі дорослі. Хто нами керує – питання дуже цікаве, проте не в тому суть. Важливо самим визначати майбутнє, а для цього слід усвідомити повноту відповідальності за речі, в які ти втягнений.

В реальності інтеграція локальних економік призводить до посилення страждань. Особливо чіткий зв’язок на нижніх рівнях системи світового споживання. Характерний приклад – перманентна нестабільність в регіоні Великих Озер в Африці. Починаючи з 1997 року Демократична Республіка Конго страждає від переворотів та воєн (кульмінація в 1999-2002, коли різні групи підтримували війська десятка сусідніх держав). Попри суцільну строкатість етнічного складу країни, детонатором були і залишаються групи нації тутсі, що проживають на межі з Руандою. За підтримки згаданої країни та під звинувачення центрального уряду в оперті на мігрантів – гуту, що чинили руандійський геноцид проти тутсі в 1994, регулярно спалахують повстання. Останнє з них – партизанська армія “Рух 23 березня”, яка захопила прикордонне місто Гома в 2012, проте осінню 2013 витіснена міжнародними миротворчими силами. Ще одне джерело нестабільності в сусідній провінції Ітурі.

Попри загальну слабкість конголезького уряду, вогонь підтримують уряди Руанди і , частково, Уганди (в Ітурі). Причини насамперед економічні. В цьому маленькому районі знаходиться більша частина розвіданих у світі запасів колтану (суміші металів колумбіту і танталіту). Ціна руди – сотні доларів за грам, оскільки без неї не обходяться жодні конденсатори у сучасних ноутбуках, мобільних телефонах та інших “гаджетах”. Досі більшу частину родовищ контролюють повстанці, що діляться з урядами сусідніх країн, через які вивозять матеріал для інформаційного суспільства. На одержані кошти закуповують зброю – і кров ллється не зупиняючись. В повстанців не вистачить сил скинути центральний уряд, що підтримується ООН, а їх самих до кінця не переможуть через прибутки від колтану.

Звісно, що експорт в подібних нелегальних умовах іде за зниженими цінами. Але компаніям, що виробляють хай-тек, не зважають на його джерело. Адже бізнес успішний, а повна інформатизація планети гарантує стабільний прибуток при будь-яких кризах. Звісно, частину коштів, як кожна респектабельна фірма, віддадуть на програми боротьби з голодом, чи пошук ліків проти СНІДу. Чи вимиє цей відсоток рідкісний метал від крові, які придбані за його ціну? Питання, на яке чомусь не хочеться відповідати. Врешті, в кривавому бізнесі беруть участь не лише африканські тирани та мільярдери. Вони лише посередники в ланці споживання, кінцевий пункт якої – кожен з нас. Можливість без виїзду в далекі краї підтримати безкінечну війну – унікальний шанс, що надала глобалізація.

Юрій Олійник,
спеціально для Zentropa.net

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *