Тріумф волі

Адам Ґмурчик
Після Другої світової війни, коли демоліберальні сили під виглядом розправи над “фашизмом, нацизмом і націоналізмом” за допомогою в’язень і куль каральних загонів вирішили проблему національних еліт европейських країн, розпочалася тотальна епоха домінування матеріалізму і крамарства. Людина і її спільнота припинили існувати у своєму трансцендентному вимірі. Настали часи влади інтелектуального мотлоху.

Це, безумовно, був майстерний хід глобальних сил: засоби масової інформації, університетські кафедри і видавництва заповнено інтелектуально посередніми, але вірними послідовниками філософії використання за будь-яку ціну. Операція суспільної перебудови орієнтувалася в першу чергу на тодішнє молоде покоління – старші генерації, залякані можливістю ліквідації і позбавлені практичної можливості впливу, залишено самим собі, дозволяючи на смерть в забутті. Европа варварів ставала дійсністю.

Парадоксально, але цим елементом, який послабив фундамент Нової Системи, були його вихованці. У 60 роках перевиробництво нових еліт стало фактом. Демолібералізм втратив організаційну гнучкість, оскільки не міг гарантувати всім обіцяного раю на землі. Европою прокотилася хвиля незадоволення, яке, однак, виникало зі схвалення Системи, а не її заперечення – це був бунт з необхідності, бунт, викликаний страхом перед падінням в безодню безбарвності, на яку були приречені суспільні маси споживацького суспільства. Однак незабаром за бунтівниками з необхідності прийшли бунтівники з вибору – люди, що не схвалювали Систему як таку, а не такі, що лише вказували на необхідність косметичних змін. Дисидентів замінили революціонери.

Европейська Духовна Революція все ще перебуває в зародковому стані. Народжується, зміцнюється, має за собою симпатію серйозних людських мас, але їй все ще бракує активного резерву. Страх, як і раніше, є основним елементом життя в демоліберальній Европі. Це є страх перед втратою матеріального статус-кво і попаданням в пастку товариського остракізму, врешті, звичайний людський страх перед караючої рукою Демократії, яка на захист своєї позиції не відступає перед найгіршим злочином, – особливим часом були 80-ті роки, які стали глядацьким залом масових вбивств представників національних еліт Італії, Іспанії, Франції та інших країн, скутих ланцюгами Системи.

Сьогодні, як здається, Система вже втратила ініціативу. Звичайно, вона ще в силах здійснювати підтримку примітивної моделі суспільного життя, однак вона вже інтелектуально виснажена, нездатна не лише до творчості, але і до споживання власних досягнень, які через пів століття виявилися звичайною ілюзією. Матеріалізм не має душі, але його прихильники були останніми, які це помітили.

Відчайдушні спроби порятунку власного етосу перетворилися в жалюгідні експерименти з поглинанням думок і традицій, принципово чужих та ворожих матеріалістичному світу. Гамсун, Езра Паунд, Ґ. К. Честертон, Мірча Еліаде, Толкієн, Микола Бердяєв і багато-багато інших Система намагається сьогодні втягнути до пантеону своїх святих, марно сподіваючись, що здорова думка Людини буде в стані оживити гниючий мозочок дарвінівської Мавпи.

Час вирішальної битви невблаганно наближається. Боротьба Життя проти Вегетації, Творчості проти Знищення неминуча, як неминучим є ранок, що наступає після темної ночі. Хоч і здається, що сили нерівні, однак першочергове значення матиме не кількість, а їх якість. І успіх буде у тих, які виявлять незламну волю до перемоги.

«Нехай ті, хто стверджує, що Вчення Христа несумісне з добробутом держави, дозволять нам дати армію, що складається з таких солдатів, як вчення Христа вимагає. Нехай же дозволять дати нам таких громадян, таких чоловіків і таких дружин, таких батьків і дітей, таких майстрів і слуг, таких королів, таких суддів, більш того – таких платників, таких податківців, якими їх вчення і Християнська релігія навчили бути і потім нехай відважаться сказати, що є вона несумісна з благополуччям держави. Нехай лише не завагаються сказати, що якби до вчення Христа дослухалися та застосовували його, – було б воно спасінням для держави»

Святий Августин, Ad Marcellinum, AD 412

Про автора: Адам Ґмурчик, польський політик, публіцист, діяч та Голова націоналістичної партії Narodowe Odrodzenie Polski

Джерело: http://www.nop.org.pl/2011/11/07/adam-gmurczyk-tryumf-woli/

Переклад з польської тов. Терорист

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *