Hot! Тиранія слави

Подібно до багатьох інших явищ у нашому недосконалому світі, сама по собі світська слава є чимось нейтральним, чимось таким, що може принести як добрі, так і злі плоди. Шлях світської слави пролягає понад прірвою падіння: один невірний крок, і той, хто рухається цим шляхом, летить вниз, до тлінної матерії, до звироднілої юрби, у сіті, зіткані з найгірших людських пороків.

Звісно, неодноразово царська багряниця була символом істинної слави, а слава земна була лиш відблиском слави небесної. Тоді володарі цієї слави ставали «понтифіками» – тими, хто зводить мости між землею і Небом, хто наближує підвладне йому суще до його архетипу, до світу Принципів. Та частіше, мабуть, світська слава приносила більше зла, ніж користі.

Ще св. Іван Златоустий у «Слові до молодої вдови» (слово перше) зазначав: «Справді світський блиск нічим не відрізняється від вистави на видовищі і від краси весняних квітів (які дуже швидко відцвітають. – І.З.). І він зникає, по-перше, раніше самої появи, а якщо й залишається на короткий час, то тут же залишається тлінним. Що більш мізерне від народної честі і слави? Які плоди вона приносить, яку користь? До якого благого кінця вона приводить? О, якби від неї було тільки це горе! А тепер той, хто відданий цій найжорстокішій пані (пристрасті до слави), не тільки не отримує нічого доброго, але ще буває вимушений постійно терпіти чимало неприємного і шкідливого. Вона панує над тими, котрі їй віддаються, і чим більше отримує від цих рабів догоджань, тим більше запановує над ними і тим тяжчими вимогами їх виснажує».

Сьогодні, у «вік мас» (чи, можливо, пост-мас) світська слава стала жахливим тираном не лише окремих «обранців долі» (звичайно ж, обранців нещасних), але й усього суспільства. Витоки такого стану речей варто шукати у дехристиянізації. «В країнах, розкладених матеріалізмом, – зазначає Дмитро Донцов, – зникають поняття честі, гріха, отчизни, національної й громадської солідарності, вірності рідному краєві. Вищу культуру духа в таких країнах підміняє вульгарна підробка. Замість міцної мудрості Святого Письма, модерна людина напихає собі голову глупими історіями з ілюстрованих часописів, які нічого не дають ні душі, ні думці. Замість дивитися на морально-будуючі образи Діви Марії або святих, взірців непохитної віри, душевної твердості, мужнього героїзму, – модерна людина оглядає в магазинах світлини боксерів, вбивць, гангстерів і повій; світлини їх менеджерів, з огрядним черевом і глупою усмішкою на звірячому обличчі» («Хрест проти диявола», 1948 р.).

Якщо в умовах традиційного суспільства світська слава була необхідним елементом існування правильної соціальної ієрархії, то в умовах суспільства деградованого вона забезпечує існування анти-ієрархії або ж її (ієрархії) симулякра. Нема нічого дивного у тому, що сучасний «бомонд» – «зірки» кінематографу, музики, літератури тощо – дуже часто виступають у ролі пропагаторів моральної деградації. Позаяк ці «зірки» є духовними нащадками королівських блазнів, а не церковних проповідників чи, принаймні, світських лицарів-трубадурів, їхнє знаходження на верхів’ї культурної піраміди ілюструє собою рівень спотвореності сучасного світу. Коли Низьке піднімається на рівень Високого, воно обов’язково стає причиною деградації усієї системи. Коли героями суспільства стають «боксери, вбивці, гангстери і повії» (навіть, якщо вони – це всього лиш герої кінофільмів чи сценічні образи співаків), тоді суспільство стає більш жорстоким, більш бандитським, більш розпусним.

Запропонований французьким мислителем Ґі Дебором концепт «суспільства спектаклю» неспроможний охарактеризувати нинішню ситуацію. Спектакль і Постмодерн – речі не зовсім сумісні, адже спектакль занадто цілісний, модерний, параноїдальний, а Постмодерн – це епоха фрагментації, епоха, прапором якої є шизофренія. Відтак, постмодерне суспільство пост-спектаклю – це суспільство музичних кліпів, про які забувають через кілька днів після їхнього виходу із ротації, суспільство смайликів, Інтернет-мемів, знаків, що не творять системи і є тотожними і відмінними водночас. Послуги «бомонду» для цього суспільства необхідні так само, як земля феодала була необхідною для середньовічного селянина. «Бомонд» виробляє порожні знаки і запускає їх у обіг – у потік гносеосимуляції, без якої не уявляє свого життя дивідуум суспільства пост-спектаклю. Головна відмінність між феодальною системою землеволодіння та землекористування і сучасним процесом гносеосимуляції полягає у тому, що феодальна система забезпечувала існування органічної соціальної ієрархії, а гносеосимуляція працює на розширення пустелі нігілізму.

Важливо усвідомити кардинальну різницю, котра існує між розуміння поняття слави у суспільстві традиційному і суспільстві сучасному. В традиційному суспільстві поняття слави відповідає модусу людської присутності «бути». Для того, щоб здобути славу, лицарю необхідно було здійснити героїчний подвиг. Для того, щоб бути прославленим славою нетлінною, необхідно було жити святим життям (бути святим) і, зрештою, навіть подолати межу земного буття. Діаметрально протилежним є розуміння слави сьогодні. Нині, щоб мати славу, необхідно передусім здаватись, створювати образ (імідж). На цьому тлі немає нічого дивного у тому, що «елітою» нинішнього суспільства є різноманітні «лицедії». Враховуючи «егалітарну манію уніформності» (Рене Ґенон), також немає нічого дивного у тому, що модус «здаватися» опановує масами – те, що піднялося вгору і загнило там, не будучи на своєму «сродному» місці, повертається назад, накидаючи свою гнилизну середовищу, із якого вийшло.

У тому ж «Слові до молодої вдови» Златоустий подає християнське розуміння земної слави: до слави необхідно ставитися байдуже, і тоді людину не зіпсує ні її наявність, ні її відсутність; якщо Господь задля блага суспільства схоче когось прославити земною славою, Він це зробить, не дивлячись на бажання тієї людини. Це чудова порада для тих, хто не визнає легітимності існуючого стану речей, хто не визнає сучасних «еліт», «цінностей», «норм». Врешті-решт, такі словосполучення, як «невідомі патріоти» та «невідомі християни» вже стали популярними для означення скромних людей дії, що претендують на те, щоб хоч якось компенсувати відсутність у нашому суспільстві справжньої еліти…

Ігор Загребельний, спеціально для проекту Zentropa.net

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *