Стати втраченим зиском

Щастя їсти з полумиска рибу, яку сам зловив, пити з горнятка воду, яку сам дістав з криниці, і палити в грубці дрова, які сам наколов – ось втіха відлюдника, який повернувся до джерел. І риба, і вода, і дерево – все воно ще дише життям. Я згадую про своє життя в місті. От якось увечері я виходжу з дому на закупи. Походжаю уздовж полиць в супермаркеті, мляво хапаю те, що шукав, кидаю це в кошик… Ми стали мисливцями і збирачами в стерильному середовищі.

У місті ліберал, лівак, революціонер і великий буржуа платять за свій хліб, за своє існування, за свої доходи. Відлюдник нічого не винен державі. Він нічого і не просить у неї. Він блукає лісами, тим він і живе. Його втеча – втрачений зиск для уряду. Стати таким втраченим зиском – ось підхожа мета для революціонера. Повечеряти свіжовпійманою рибою, назбирати в лісі свіжої чорниці … Це значно більш антидержавно, аніж волати гасла протесту, стоячи на демонстрації під чорними прапорами. Руйнівники фортеці насправді потребують її. Вони проти держави, але вони залежать від неї. Волт Вітмен писав: «У мене немає нічого спільного з цією системою – настільки нічого спільного, що я навіть не можу себе їй протиставити. Того жовтневого дня, п’ять років тому, коли я відкрив для себе «Листя трави» друзяки Волта, я й гадки не мав, що це читання приведе мене до лісову хижі. А знаєте, книги таки бувають небезпечні!

Сільвен Тессон, «В сибірських лісах» («Dans les forêts de Sibérie»)

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *