Hot! Славетні сторінки – здобуття Криму

Ще і ще раз пересвідучаємось, як мало пересічний українець знає про битви та військові операції, що відіграли значну роль як в історії України, так і всієї Центрально-Східної Європи. На слуху Берестечко, Полтава і Крути – трагічні сторінки. Звісно, слід пам’ятати про поразки – але й не зациклюватись на них, формуючи у нових поколіннях відчуття фатуму, лихої долі. Свідомий українець розкаже вам про битву під Конотопом, де гетьман Виговський розбив московське військо, про Жовті Води і Пилявці. Після яких страхались поляки – гегемони половини Європи. Одиниці нагадають про Сині Води, та й то в фрагментованому вигляді (хто, з ким бився?). А от події 20 ст., зокрема Перших визвольних змагань – ніби виключають сильних і впливових українців. В СРСР ці часи прозивались громадянською війною між білими та червоними росіянами, а Українська Народна Республіка ніби-то була дивним ефемером, та й вряди-годи гуляли якісь отамани (на зразок анархіста Махна).

Вояки та старшини Армії УНР

На щастя, в останні роки все-більше популяризується холодноярський рух, притягується зацікавлення до інших регіонів, великої антибільшовицької боротьби. А от раніші події 1918 року видаються майже суцільно поразками УНР, що збереглась виключно завдяки Брестському миру та підтримці німців (що згодом обміняли ненадійну Центральну Раду на Гетьманат). Несподіванкою для багатьох буде те, що в березні-квітні не самі німецько-австрійські війська захоплювали Україну – вони проходили слідами передових загонів Армії УНР, від яких втікали більшовики. Найбільш це виражено у Кримській кампанії 10-22 квітня – визволення великого півострова відбулось лише силами частини Запорізької корпусу – дивізії Петра Болобочана, що здійснив марш з Лозової (Харківщина) через Олександрівськ (тепер Запоріжжя) та Сімферополь до Севастополя (інша дивізія рушила на Донецьк). Лише в кінці квітня сюди приходять німці, що перебирають владу завдяки непрофесійності дипломатів Центральної Ради, що відмовились від майже вполовину етнічно українського Криму. Стрімка двотижнева кампанія продемонструвала як високі бойові якості Запорізької дивізії (на основі якої сформували одноіменний корпус), так і стратегічну мудрість військового командування. Цим слід гордитись.

Карта Кримської операції

На цей маршрут виступила Кримська група, що включила 1 Кінний полк ім. Костя Гордієнка, 2 Запорізький полк, два бронепотяги, інженерний курінь, три польові і одну гаубична батарею, автопанциру та кінно-гаматну дивізію. Ким же були ці уенерівці-запорожці? Як не дивно, випробуване з початку року ядро (ветерани Першої Світової та протидії зимовому наступу більшовиків 1917-18) стрімко поповнювалось молодими таврійськими добровольцями (навіть татарами), що підтримали український рух. Неспівмірно до посилення національних настроїв приклались більшовики, роздратувавши населення своїм червоним терором. Однак піднімався позитивний елмент – потреба боротьби за свою державу, що захистить націю від подібних катаклізмів. Хоч більшовицькі частини морально розклададись, частина все-таки чинила деякий опір. Особливо тяжким було подолання Перекопу – вузького перешийку “гнилого моря”, де самі природні умови складали альянс з комуністичною обороною. Проте штаб Болобочана замість виснажливої облоги зумів обійти ворогів зі сторони Сивашу (“гнилого моря”) – перша сотня 2-го Запорозького полку на чолі з сотником Зелинським вночі на 22 квітня швидко переїхала замінований міст та знешкодила вибухівку, звільнивши рух бронепоїздам. Вже вдень українці не лише захопили багато військового спорядження, а й взяли Джанкой, стрімко рушивши на Сімферополь, Євпаторію (Гордієнківський полк) та Феодосію. Тим більше вражають результати – як часові, так і незначні бойові втрати. Варто порівняти з ситуацією два роки потому, коли червоно-большевицькі командири у наступі на барона Врангеля багато днів буквально мостили Сиваш тисячами солдатських трупів, аж поки не просунулись на той бік (традицію продовжив Жуков під час Другої світової війни, кидаючи власні війська у невиправдані атаки – бо ж ‘’бабы еще нарожают”, особливо “зрадливих хохлів”. Варто в незалежній Україні нарешті належним чяином вшанувати пам’ять як стратегічного таланту Болобочана, так і подвигів його армії. Найдоцільніше на маршруті його військ – можливо, перейменувавши комуно-червоні назви вулиць і населених пунктів (замість Красноперекопська – Болобочанів Перекоп).

Юрій Олійник

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *