Робітниче самоврядування

Робітниче самоврядування (або ж автогестія) – це форма організації трудового процесу за якого трудівники самі приймають ключові рішення щодо роботи підприємства (щодо питань на зразок обслуговування клієнтів, загальних методів виробництва, складання виробничих розкладів, розподіл праці, тощо), замість власника чи призначеного керівника. Прикладами такого самоврядування можуть бути Югославія часів Тіто, аргентинський рух «оздоровлення фабрик» (ісп. – «fábrica recuperada»), фабрика з виробництва годинників «LIP» у Франції в 1970-х роках, Кооперативна корпорація «Мондраґон» – найбільша компанія в Державі басків, тощо.

В аргентинському русі «оздоровлення фабрик», робітники беруть під контроль підприємства на яких вони працюють, зазвичай після оголошення банкрутства, або після захоплення фабрики для запобігання локаутам ( тимчасовим зупинкам роботи підприємства роботодавцем, з метою тиску на працівників). Іспанське слово «recuperar» значить не тільки «повертати назад» чи «відновлювати», але також і «повертати до хорошого стану». Будучи спершу застосованим до промислових потуг, термін нині застосовується до всіх видів підприємств (напр. готель «Bauen» в Буенос-Айресі).

Робітниче самоврядування часто застосовується як модель прийняття рішень в кооперативних економічних механізмах таких як робітничі кооперативи, робітничі ради, партисипативній економіці, та подібних організаціях. Прийняття рішень не здійснюється через обговорення всіма працівниками з приводу кожного найменшого питання, що було б часомістким, недієвим і неефективним способом провадження справ. Приклади з реального світу показують, що тільки широкомасштабні рішення слід приймати на загальних зборах трудівників, а невеликі рішення передати обраними посадовцями, чи менеджерам, які наймаються трудовими колективами.

Теорія

Першим теоретичне обґрунтування автогестії запропонував П’єр-Жозеф Прудон в першій половині ХІХ ст. Згодом вона стала провідною складовою ідеології деяких профспілкових організацій, а зокрема тих, що стояли на позиціях революційного синдикалізму наприкінці ХІХ ст. у Франції. В той же час, в Англії подібні ідеї знайшли в вираження в концепції цехового соціалізму, запропонованої одним з ідеологів мистецького руху пре-рафаелітів Вільямом Морісом та суспільним теоретиком Артуром Пенті. Попри позитивні починання обидва ці рухи зазнали краху на початку 1920-х років. Французька профспілка CFDT («Французька демократична конфедерація праці») включила робітниче самоврядування до своєї програми 1970 року, пізніше однак занедбавши цей ідеологічний напрям.

Історія

В 1950 роках, Югославія на чолі з Йосипом Броз Тіто впровадила соціалістичну версію робітничого самоврядування, що призвело до розриву з Москвою, яка практикувала централізоване планування і державну власність на засоби виробництва. Економіка Югославії була організована відповідно до теорій Тіто, а також більш безпосередньо – Едварда Карделя. Хорватський науковець Бранко Хорват також зробив великий внесок в теорію соціалізму (radničko samoupravljanje) впроваджену в Югославії. За винятком рецесії середини 60-х, економіка країни за «тітоїтського соціалізму» процвітала. Рівень безробіття був низьким, натомість освітній рівень робочої сили постійно зростав. Очікувана тривалість життя (72 роки) та життєві стандарти громадян Югославії практично дорівнювали відповідним показникам західних країн. Завдяки югославському нейтралітету, і її провідній ролі в Русі неприєднання, югославські компанії експортували свої товари як на західні, так і на східні ринки, та брали участь в численних важливих інфраструктурних та промислових проектах в Африці, Європі та Азії.

Годинникарська Фабрика «LIP», розташовувана в місті Базенсон, стала на шлях самоврядності в 1973 році, після рішення власників про її ліквідацію. Профспілковий активіст Шарль Піаже очолив страйк робітників на якому вони зажадали встановлення контролю над засобами виробництва.

В 1970-му, іспанський легітимістський рух карлістів розділився між прихильниками дона Карлоса Уґо, що проповідував конфедералізм в державному устрої та робітниче самоврядування на югославський кшталт, та його братом Сікстом Енріке де Бурбоном, що дотримувавсь реакційних поглядів.

Досвід народу басків

Кооперативна корпорація «Мондраґон» є федерацією робітничих кооперативів, зосереджених в основному в Країні Басків та провінції Наварра (баскські етнічні землі – Еускаль Херіа). Заснована в баскському місті Мондрагон в 1956 році, на основі скромного технічного коледжу і невеликої майстерні по виробництву керогазів . Ідеологом і засновник корпорації був католицький священик Хосе Марія Арізмендіарріета. В даний час «Мондраґон» є сьомою за величиною іспанською компанією з точки зору обороту і провідної бізнес-групою в Країні Басків. В кінці 2008 року корпорація забезпечувала зайнятість для 92773 людей, що працюють в 256 компаніях за чотирма напрямками: фінанси, промисловість, роздрібна торгівля та освіта. «Мондраґон» діють відповідно до бізнес-моделі, заснованої на приматі інтересів народу і суверенітету праці. Це зробило можливим створення згуртованих компаній, що базуються на солідарності з сильним соціальним аспектом, але не нехтують якістю. Кооперативи є власністю їх робітників-власників, в яких влада ґрунтується на принципі одна особа – один голос.

Досвід Південної Америки

В жовтні 2005 в столиці Венесуели – Каракасі, відбулась «Латиноамериканська нарада оздоровлених компаній» («Encuentro Latinoamericano de Empresas Recuperadas») на якій були присутні представники від 263 таких компаній з різних країн, що пройшли крізь схожі економічні та соціальні ситуації. В результаті наради постала «Каракаська угода» («Compromiso de Caracas») – документ, що обґрунтовує засади цього руху.

Протягом 90-х років в південній Аргентинській провінції Неуквен, відбувались постання громадян, що мали на меті докорінні зміни економічного і політичного ладу. Попри те, що такі зрушення спершу відбулись на одній фабриці, з часом керівники поступово звільнялись, і таким чином до 2005 року робітники контролювали підприємства по всій провінції.

На зорі економічної кризи 2001 року, близько 200 аргентинських компаній було «оздоровлено» їхніми працівниками і перетворено на кооперативи. Найвизначнішими прикладами цього, може слугувати фабрика Брукмана, готелі «Bauen» та «FaSinPat». Станом на 2005 рік, близько 15000 аргентинських трудівників були задіяні в «оздоровлених» фабриках.

Феномен «оздоровлених фабрик» («fabricas recuperadas») не був новим для Аргентини. Натомість, такі суспільні рухи були цілковито придушені протягом так зв. «Брудної війни» в 70-х. Оскільки до того, за перші місяці правління уряду поміркованих лівих пероністів на чолі з Гектором Кампорою (травень-липень 1973 р.) сталось близько 600 соціальних конфліктів, страйків і захоплень фабрик.

Багато «оздоровлених» фабрик керуються за кооперативними принципами, а всі робітники одержують однакову частку прибутку компанії. Важливі рішення приймаються шляхом голосування асамблеєю працівників, а не призначеними керівниками.

Поширення такого роду «оздоровлень» призвели до формування руху «оздоровлених» фабрик, який має зв’язки з різними політичними мережами пероністів, соціалістів, комуністів та анархістів. В організаційному вимірі, існує дві провідні федерації «оздоровлених» фабрик, більша Національний рух оздоровлених підприємства («Movimiento Nacional de Empresas Recuperadas») на «лівому» фланзі та дещо менша Національний рух оздоровлених фабрик (MNFR) – на «правому». Деякі профспілки, рухи безробітних (відомі під назвою «piqueteros»), традиційні робітничі кооперативи і ряд політичних угрупувань також підтримують захоплення підприємств. В березні 2003 року, за сприяння MNER, колишні працівники фешенебельного готелю «Bauen» захопили будівлю готелю і встановили повний контроль над ним.

Одна з найбільших проблем з якими стикається цей рух, це стосунки з класичною економічною системою, за якої фірми з класичним управлінням відмовляються з багатьох причин (зокрема через ідеологічну ворожість до самого принципу автогестії) співпрацювати з «оздоровленими» фабриками. Таким чином, самоврядні підприємства вдаються до співпраці з собі подібними з метою створення альтернативної економічної системи, і таким чином досягають критичного розміру та сили, що уможливлює ведення перемовин зі звичайними капіталістичними фірмами.

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *