Hot! Рене Ґенон: свідок Традиції

Від окультизму до езотеризму

Ґенон народився в містечку Блуа, 15 листопада 1886 року, в родині ревних католиків. В 1904 році після паломництва до Лурду, він відбув до Парижу для продовження своєї освіти. Будучи дещо ледакуватим, він спромігся отримати диплом тільки у віці 29 років, а коли Рене стукнуло 32? він провалив право викладати філософію, коли його дисертацію на тему «Загальний вступ до студій над доктринами індуїзму» було відхилено.

В час свого навчання, від самого моменту переїду до столиці, Ґенон вчащав на різноманітні окультні збіговиська, стрімголов пройшовши ряд долучень та ініціацій. Він вступив до Герметичної школи, був прийнятий в Орден мартиністів, відвідував різні масонські організації, пройшов посвяту в ложу Теба Великої ложі Франції. В 1908 році він виконував обов’язки секретаря на Другому конгресі спіритуалістів і масонів, а також став суверенним великим командором Ордену відновленого храму. А у віці 23 років, був «висвячений» на «єпископа Александрії» Гностичною церквою Франції, під ім’ям Паліґеніус і зайняв посаду редактора часопису «La Gnose» – «місячника присвяченого вивченню езотеричних наук».

Після кількох глибоких розчарувань на окультній ниві, він повернувся лицем до Сходу, задля пошуку правильного шляху, а саме шляху до «глибинних Знань». Після зацікавлення даосизмом, в 1912 році він прийняв суфізм, містичний напрям ісламу, без прийняття самої мусульманської віри, як він пізніше зазначить одному журналісту. Опановуючи китайську та арабську мови, читаючи тексти в оригіналі, він намагався працювати з адептами кожної з цих релігій.

Читаючи свої власні лекції та курси з філософії, Рене Ґенон написав чимало статей для католицьких видань таких як «Revue universelle du Sacré-Cœur Regnabit» та до езотеричних часописів на зразок «Le Voile d’Isis» («Покров Ізиди»), який згодом дістане назву «Etudes traditionnelles». В цей же час Ґенон стане автором ряду книг.

Традиція проти сучасного світу

У своїх працях «Студії над доктринами індуїзму» (1921) та «Людита та її становлення у Веданті», він визначив критерії універсальної традиційної метафізики. За Ґеноном, Традиція означає цілісне «метафізичне» знання про порядок: йому властива різноманітність форм, яке лишається єдиним за своєю суттю.

Він твердо дотримується ідеї, сформульованої раніше Жозефом де Местром та Фабре д’Олів’є, про існування примордіальної Традиції, що сходить витоками до верховного Центру, містилища всіх духовних знань, який поширює їх через «ініціатичні ланки», представлені в різних релігійних течіях. В «Поглядах на ініціацію» (1946), він наполягає на потребі ототожнення себе з однією з таких «ланок», з «систематизованою організацією», однак в цілому не вказує на альтернативу для тих, хто не мав бажання, за його прикладом, долучатись до мусульманської чи якоїсь іншої східної традиції.

Ren_Gu_non_DescontextoНайцікавіший аспект праць Ґенона полягає в радикальній критиці сучасного світу, якому він протиставляє в якості позитивного контрасту, світ Традиції. На його думку, традиційні цивілізації, які втілювались як на Сході, так і на Заході – Індія, Середньовічний католицизм, Китайська імперія, Ісламський халіфат, спирались на метафізичні підвалини. Їм було властиве визнання порядку вищого за будь-який людський та авторитет еліт, які брали з трансцендентних вимірів принципи потрібні для побудови структури суспільства.

Це також означало поділ суспільства на чотири касти чи функціональні класи: на чолі стояли представники духовної влади, потім військової аристократії, середній клас ремісників та торгівців, і насамкінець маси чорноробів. Така концепція каст відображує передовсім індуїстську, індо-арійську систему поділу між брахманами, кшатріями, вайш’ями та шурами. В той же час, в Древньому Ірані, Греції та Римі існували аналогії такої суспільної організації, які можна побачити і в політичних доктринах Платона. Вершиною втілення цієї системи на Заході було феодальне Середньовіччя, де священнослужителі відповідали брахманам, шляхта – кшатріям, «третя верства» – вайш’ям, а слуги – шудрам.

Діаметральною протилежністю світові Традиції слугує сучасна («модерна») цивілізація, якій властива десакралізація [відсутність будь-чого священного – прим.пер], відкидання будь-чого вищого за людське, матеріалізм, діяльність позбавлена змісту.

Дві головні праці «Криза сучасного світу» (1927) та «Знаки часу та царство кількості» (1946) містять всю суть його критики модерну, що доповнено також книгою «Схід і Захід» (1924), де стверджується, що нині традиційні цивілізації існують тільки на Сході. Це привело Ґенона до переїзду 1930 року в Каїр, та прийняття імені шейх Абдель Вахід Ях’я.

Деградація каст

Рене Генон ніколи не був активним політично, хоча й обертався в паризьких колах «Аксйон франсез» [Action française – найдавніша французька націоналістична організація – прим.пер.], оскільки вірив, що «наразі, не існує жодного руху вартого самопосвяти».

За Геноном, ми перебуваємо на кінці циклу, в Калі-юзі або «Темному віку» за прадавніми індуїстськими текстами чи в «Залізній добі» за Гесіодом. Його тлумачення плину Історії як занепаду, вилився в антимарксистьку ідею «деградації каст». В напів-міфічні часи, суспільством керували священні царі, що були підпорядковані божественному праву й обирались з першої касти. За цим послідувала влада військової касти, світських монархів, військових командирів, вершителів мирського правосуддя, що виникли в Європі разом із занепадом великих монархій. Згодом до влади прийшла «третя верства», середній клас: аристократія дала дорогу владі грошей.

Ідея деградації каст була покладена Юліусом Еволою в основу його головної праці «Повстання проти сучасного світу», оприлюдненої в 1934 році. Ґенон, більше того, дозволив надрукувати ряд його творів в культурному розділі газети «Il Regime Fascista», який з 1934 до 1943 редагував Евола.

Знання та дія

Інший велетень традиціоналізму Юліус Евола в багатьох моментах завдячував Ґенонові, маючи відмінність в деяких моментах, зокрема, щодо зв’язку між духовним авторитетом і мирською владою, тобто священством і владою монархів. В своїй книзі «Духовний авторитет і мирська влада», оприлюдненій в 1929 році, Ґенон стверджував про перевагу священства над монархами. Для нього, брахман вищий кшатрія, оскільки знання вищі за дію, а царина «метафізики» вища за «фізику». Навіть якщо члени касти священнослужителів не виглядають більш придатними до виконання своїх функцій, чинність принципу їх першості не може заперечуватись через ризик повного розладу суспільно-політичної системи. Евола, натомість, вважав європейську культуру вкоріненою в «традицію воїнів», і захищав протилежне твердження, заявляючи, що аргументи Ґенона позначені «брахманічно-священницькою точкою зору представника Сходу».

7 січня 1951 року, француз Рене Ґенон, один основоположників традиціоналістичної думки ХХ століття, упокоївсь в єгипетському місті Каїр.

Автор: Едуард Рікс
Джерело: http://www.counter-currents.com/2010/11/remembering-rene-guenon/
Переклад: ОБ

Коментар від редакції:

Немає сумніву, що світогляд українських націоналістів не сумісний з баченням прогресу, заснованим на суто матеріалістичних припущеннях і який сходить корінням до західно-європейської думки. Праці Рене Ґенона є надзвичайно важливими в час, коли буржуазні рухи прагнуть обрати західний напрям в якості геополітичної орієнтації, напрям, який буде катастрофічним для українського народного духу, який несе в собі фундаментальні риси цивілізацій Традиції.

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *