Проти продуктивізму. За нові форми праці

Ален де Бенуа, Шарль Шампетьє
Уривок з маніфесту “Французькі нові праві в році 2000″

Робота (французькою «travail», від латинського «tripalium» – знаряддя для тортур ) ніколи не займала центрального становища в стародавніх чи традиційних суспільствах, включно з тими, які ніколи не практикували рабовласництва. Оскільки робота виникла в умовах потреби, вона ніколи не була втіленням нашої свободи, на відміну від роботи під час звершення, якої індивід може побачити вираження себе. І тільки сучасність через продуктивістські цілі тотальної мобілізації всіх ресурсів, перетворила роботу на самоцінність, принципову умову соціалізації, та ілюзорну форму свободи та автономії індивіда («свобода через працю»).

Функціональна, раціональна і монетаризована, це є «гетерономна» [1] робота, яку виконує індивід частіше з обов’язку, а не за покликанням, і ця робота має для них сенс виключно з точки зору купівельної спроможності, яку можна обрахувати і виміряти. Виробництво слугує для стимуляції споживання, яке потрібне для компенсації часу вкладеного в роботу.

Робота таким чином поступово монетаризується, примушуючи індивідів працювати на інших, щоб платити тим, хто працює на них. Можливість отримати певні послуг безкоштовно і віддячити чимось навзаєм повністю зникла у світі, в якому нічого немає жодної цінності, але все має свою ціну (тобто, світ, де все, що не може бути обраховане в грошовому відношенні розглядається як дріб’язкове або не існуюче). В суспільстві, яке існує за платню, кожен присвячує левову частку свого часу на спроби заробити на прожиття.

Тепер, завдяки новим технологіям, ми виробляємо все більше і більше товарів та послуг за допомогою повсякчас меншої кількості робітників. В Європі, ці здобутки на виробництві виливаються в безробіття і підточують деякі вагомі структури суспільства. Така продуктивність сприяє капіталу, який використовує безробіття і переміщення робітників для послаблення переговорних можливостей найманих працівників. Таким чином, сьогодні певний окремий робітник є не стільки експлуатованим, скільки дедалі більше скочується в стан непотрібності; витіснення заміняє відчуження у світі який стає глобально все багатшим, однак в якому постійно зростає кількість бідних (забагато як для класичної теорії економіки «просочування донизу» [2]). Навіть можливість повернення до повної занятості вимагало б повного розриву з продуктивізмом і поступового закінчення доби, де винагорода за працю у вигляді платні є основним засобом інтеграції в суспільне життя.

Скорочення тривалості робочого тижня є тим мирським чинником, який робить застарілим біблійний імператив: «працювати в поті чола». Має заохочуватись узгоджене скорочення тривалості робочого тижня і супутнє збільшення кількості нових працівників для розподілу їхньої роботи, а також можливості гнучкого пристосування (щорічні відпустки, відпустки на цілий рік, навчальні курсі, тощо) для будь-якого типу «гетерономної » роботи: працювати менше, щоб працювати краще і мати якийсь час для того, щоб жити і насолоджуватись життям. В сьогоднішньому суспільстві, принади та обіцянки товарів ростуть дедалі більше, але так само зростає кількість людей, чия купівельна спроможність лишається незмінною або навіть слабне. Відтак виникає невідкладна потреба поступового відокремлення роботи від прибутку. Має бути досліджена можливість запровадження фіксованої стипендії або ж мінімальної платні для кожного громадянина, з моменту народження і до смерті, без вимоги повернення чогось навзаєм.

Примітки перекладача:

1. Гетерономний – такий, що постає з причин зовнішніх відносно індивіда
2. Економіка «просочування донизу» (англ. «trickle-down economics») – термін в капіталістичній політичній риториці, що позначає політику сприяння (напр. податкового) бізнесу задля збільшення його прибутків, зі сподіванням, що таким чином покращиться матеріальний стан всіх прошарків населення через просочування коштів «до низу» (напр. у вигляді збільшення платні чи іншого роду виплат).

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *