Hot! Проти анархо-марксизму

Передусім слід підкреслити, що до розгляду цієї теми нас змусили звернутися певні обставини, що мають у першу чергу практичну, а не чисто теоретичну природу. Як анархізм, так і марксизм у чистому вигляді, – себто, в тих формах, що їх вони набули за доби свого розквіту (1890-і – 1920-і роки), – більше не існують ніде у світі як значущі політичні сили. За винятком невеликих сект реконструкторського типу, які більше нагадують толкієністів чи анімешників, ніж реальні політичні рухи, всі ті, хто зараз називає себе «марксистами» та «анархістами» – це ліві ліберали-глобалісти, що використовують старі політичні символи та гасла марксистів і анархістів як ширму для прикриття своїх справжніх цілей, які на практиці зводяться до упертої боротьби проти будь-яких залишків традиційних етичних та культурних цінностей, приправленої чисто есдеківським популізмом.

Критика таких персонажів уже була неодноразово висунута представниками сучасних консервативно-революційних течій та рухів, тому ми не вважаємо за необхідне детально зупинятися на ній. Тим не менше, останнім часом намітилася достатньо небезпечна тенденція некритичного захоплення марксистськими та анархо-комуністичними ідеями, – до того ж, у їх найбільш догматичній формі, – що охопила певний сегмент українського та російського революційно-націоналістичного руху. Хоча на початку таке захоплення мало, поза сумнівом, прямий зв’язок із щирим прагненням багатьох цих активістів позбутися найбільш одіозних форм «правого» політичного догматизму та фетишизму, наразі воно призвело до впадання у фетишизм та догматизм зовсім протилежного, «лівого», спрямування, що, на нашу думку, вбило позитивний імпульс пошуків нового, «третього шляху», притаманний для ранньої ідеології згаданих вище осіб. Отже, для того щоб запобігти повторенню подібної прикрої ситуації, ми вважаємо за необхідне розвіяти деякі засадничі міфи марксистської та анархо-комуністичної ідеології, які все ще сповідуються як «новими», так і «старими» анархо-марксистськими сектантами, та вказати нашу, позитивну альтернативу до них.

Міф перший: Анархізм та марксизм є найбільш послідовними та безкомпромісними альтернативами сучасному споживацькому капіталізму.

Насправді, як анархо-комунізм Кропоткіна, так і комунізм Маркса від початку страждали на ту ж хворобу звеличення «економічного зростання» та «визволення людських потреб», що були притаманні економічному лібералізму. Звісно, на початку ХХ століття, коли ракоподібне панування індустріальної економіки ще не досягло свого піку, серед значної частини населення Заходу зберігалося уявлення про необмежені можливості економічного зростання та концентрації економіки. Уже з 1970-х років, коли перед людством постала проблема деградації навколишнього середовища та «меж зростання», оптимістичні гасла на кшталт «від кожного за здібностями, кожному – за потребами» остаточно перетворилися на благі побажання. Практика пізньокапіталістичного суспільства переконливо доводить, що homo economicus («людина економічна»), що є прямим ліберальним аналогом «суспільства виробників та споживачів», яке оптимістично оспівувалося Марксом та Кропоткіним, є «людиною самовбивчою». Справа тут не тільки в системі власності та управління, але й у загальній системі цінностей, що панують у відповідному суспільстві. Відповідно, «реакційні» (а насправді – консервативно-революційні) альтернативи марксистському та ортодоксально-анархістському продуктивізму (тобто, зацикленності винятково на питаннях виробництва та споживання) набувають усе більшої актуальності, адже саме вони задовго до виникнення сучасного екологічного руху чітко вказали на обмеженість та плинність цивілізації, що підпорядковує вічні людські цінності стандартизованому та механізованому ліберальному світоглядові.

Марксистське та кропоткінське уявлення про співвідношення між людиною та природою, а отже – й їх доктрини щодо суспільного виробництва та споживання, – слід піддати рішучій критиці, якщо ми хочемо сформувати по-справжньому антикапіталістичний та антиліберальний політичний рух. Суто «політекономічна» критика капіталізму, з точки зору абстрактних «трудящих», до якої зазвичай вдаються сучасні анархо-марксисти, найчастіше б’є поза цілі, адже сучасний капіталізм, з його можливостями стимулювання споживацького попиту через кредитно-фінансову систему, – досить звичний та «рідний» для багатьох із цих «трудящих». Багато з них давно відірвані від сфери реального виробництва, з яким, як це переконливо довів ще Жорж Сорель, і був пов’язаний старий пролетарсько-революційний світогляд.

Як би це не намагалися приховати від самих себе ультраліві сектанти, «світовий пролетаріат» як революційний суб’єкт став ідеологічною фікцією принаймні ще з 1950-х років, і саме цим пояснюються тотальні невдачі та жалюгідне животіння марксистських (троцькістських), автономістських та анархістських сект сьогодення. Сучасна антикапіталістична революція може бути заснована лише на революційній ідеї Народної Спільноти, до якої можуть увійти представники всіх колишніх класів суспільства, що відкинули буржуазний світогляд та готові до участі в новій системі кооперативного та виробничого самоврядування.

Міф другий: По-справжньому «соціально-революційний» рух має ставити перед собою лише «правильні завдання», у відповідності з безсмертними текстами та цитатами великих «лібертарних» теоретиків.

На ділі, ті самі «безсмертні теоретики» аж ніяк не цуралися актів «політичного реалізму», що були б гнівно засуджені сучасними «правильними» сектантами. Згадаємо лишень про загально відомі факти на кшталт часткової співпраці Нестора Махна та махновських отаманів із державницьки налаштованими есерами-боротьбистами проти російських білогвардійців або – що є куди більш одіозним – фактичну підтримку Кропоткіним антантівського імперіалізму в Першій світовій війні, виходячи з чисто ліберально-«гуманітарних», але аж ніяк не «класово-анархістських» принципів, та його подальшу підтримку федералістськи налаштованих лівих лібералів у 1917 – 1918 роках. Як нам усім відомо, саме справи, а не слова, вартують найбільше в політиці. Тому ми могли б порадити анархо-сектантам, перед тим як писати велеречиві «тєлєгі» зі звинуваченням всіх і вся в «опортунізмі», аналізувати не цитати своїх «класиків», а їх практичні політичні дії.

Міф третій: Справжня «Революція» © повинна ставити перед собою завдання негайного знищення таких поганих речей, як держава, розподіл праці та товарне виробництво, інакше вона неодмінно скотиться в «праву реакцію».

Реальні, а не вигадані сектантами, революції, як правило, ніколи не сягають своїх остаточних цілей за один етап. Як показує досвід і Французької, і Російської революції, всі революції неминуче проходять через певні етапи, оскільки людська свідомість, як би кому не хотілося іншого, за своєю основою – консервативна, і не може «ривком» перейти від сприйняття одного типу суспільного устрою до уславлення протилежного. Приклади поразки диктатури Робеспьєра та «воєнного комунізму» Леніна, або невдалих спроб іспанських анархо-синдикалістів 1936 року перейти до негайного створення «лібертарних колективів» (натомість, як свідчать сучасні іспанські історики, ці «колективи» були звичайнісінькими «дрібнобуржуазними» кооперативами чи територіальними спілками) яскраво свідчать про вірність цієї тези. На відміну від критиканів-реконструкторів, які пишуть одну гнівну статтю за іншою з викриттям «неправильного» революційного руху, що, мовляв, «зрадив» свої принципи, ми виходимо з реалістичного розуміння людської природи та історичних обмежень, що їх має брати до уваги кожний правдивий революційний рух.

До того ж, ми дозволимо собі висловити скепсис щодо можливості втілення «слово у слово» будь-яких ідеологічних постулатів. Ідеал є лише дороговказом у майбутнє, а не чітко розписаною інструкцією. Більше того, цей ідеал мусить співпадати з реальним напрямком розвитку суспільства (як цього разу вірне пише Маркс), інакше він виявиться смішним та, в поганому сенсі слова, «утопічним». На нашу думку (хай не ображаються пани сектанти) їхні натхненні погано перетравленим Кропоткіним та сучасними «унікумами», в стилі популярних серед вузької тусовки «вєлікіх соціально-рєвалюціонних тєаретікав», казки про те, що після перемоги революції журналіст матиме півдня бути журналістом, а півдня – возити багно на тачці, інакше ж не буде будь-якого соціалізму, – є всього лише маячнею. Єдино реальна в сучасній Україні в найближчі десятиліття революція буде, відповідно до духу нашого народу, «дрібнобуржуазною» (себто, селянсько-дрібнопідприємницькою) та «державницькою» (в плані використання чітких структур врядування, а не просто абстрактного «озброєного народу», – який ніколи в історії реальних революцій не існував у вакуумі, – проти ворогів Української Революції: постсовкової бюрократії, транснаціонального, «червоно-директорського» та цехово-кримінального капіталу, що залежать від та злилися в єдине ціле з силовими структурами).

Ясна річ, ми не можемо заборонити любителям косплеїти Махна (не реального, а намальованого західноєвропейськими анархістами післявоєнної доби) та російську Партію лівих есерів (причому в такому ж ідеалізованому ракурсі) й далі займатися своєю «справою». Просто до визначення реального революційного суб’єкта та реальної революційної роботи в сучасному українському суспільстві ці ігри не мають жодного стосунку.

Міф четвертий: Революційний рух може бути тільки «безлідерним», «антиавторитарним». Будь-які спроби створити чіткі організаційні структури ведуть до його поразки.

Практика реально існуючого анархістського та навколоанархістського руху довели, що так звані автономні рухи страждають на хворобу «тиранії безструктурності», яку досить чітко описують навіть деякі публіцисти сучасної анархо-марксистської тусовки. До прикладу, на сайті «Автономної дії» була розміщена доволі показова стаття під відповідною назвою, в якій чітко вказується, що в таких званих «лібертарних» групах та рухах відсутність формальних лідерів та функціональних органів прийняття та виконання рішень є лише ширмою, завісою, для фактично безконтрольного панування певних «неформальних» лідерів, які в дійсності контролюють прийняття та виконання рішень – часом через свій незаперечний авторитет серед найбільш активних учасників групи, часом завдяки брудним інтригам. Що цікаво, як зазначає автор, найбільш «розумні» елітисти є завжди найбільш непомітними для широкого загалу членів групи. Відповідно, «безлідерність» та «автономність» слід розглядати як ідеологічні вигадки, подібні до казок про «вільний ринок» за капіталістичного ладу.

До всього цього ми можемо додати, що, як консервативні революціонери, ми стоїмо на обґрунтованій десятиліттями наукових досліджень у галузі соціальної психології та антропології, – досліджень, що їх не беруть до уваги анархо-сектанти, бо вони були здійснені вже ближче до нашого часу, а не в далекі роки «загорньої комуни», – тезі про якісну неоднорідність людських особистостей у соціальній групі, що, виходячи як з біологічних, так і з психічних чинників, робить одних людей більш придатними до здійснення лідерських функцій, ніж інших. На відміну від примітивних егалітаристів, ми не бачимо в самому факті існування лідерів нічого поганого, – головне, щоби ці лідери не намагалися підпорядкувати собі рядових членів групи шляхом махінацій та перекручень, щоб їх програма та стратегія відповідала історичній необхідності, а не заводила на сектантські манівці.

Відповідно, всупереч «автономним» догмам, ми виступаємо за чітко визначену та офіційно оприлюднену ідейну та організаційну структуру майбутнього революційного руху, з обраними та ВІДПОВІДАЛЬНИМИ лідерами, що можуть бути відкрито позбавлені своїх повноважень, якщо їх дії будуть визначені аморальними та такими, що суперечать ідеалам соціально- та національно-революційного світогляду.

Міф п’ятий: Може бути лише «Світова Революція» ©. Будь-які спроби акцентувати увагу на унікальних та окремих інтересах кожного народу є пекельним шляхом до жахливого «лівого фашизму».

Почнемо з того, що учасники нашого колективу не вважають сам факт «лівого фашизму», якщо під цим поняттям розуміти романтичний національний соціалізм Габріеле д’Аннунціо та німецьких націонал-більшовицьких гуртків 1920-х років, чимось «жахливим» . По-друге, сама історія переконливо доводить, що кожна велика революція була не пасивною частиною якогось абстрактного «всесвітньо-історичного процесу», а вираженням духу та цінностей антисистемно налаштованої більшості відповідного народу, який був її рушійною силою. Справді, і Французьку, і Російську революцію, які були, всупереч вульгарному марксизму, не простим продовженням попередньої історичної динаміки, а справжнім екзистенційним розривом із попереднім суспільним ладом (або, принаймні, спробою такого розриву), неможливо по-справжньому зрозуміти без урахування зв’язку цих революцій із духом та світоглядом тих народів, що вони їх породили, з урахуванням усіх його суперечностей та недоліків.

Так само й Українська Революція 1917-1921 років була проникнута духом Коліївщини та козаччини, що їх навряд чи можна було втиснути у вульгарні рамки простої «солідарності трудящих». Така ж ситуація очікує нас, якщо Українська Революція ХХІ століття стане реальністю. Випадків чисто «інтернаціональної», відірваної від місцевого контексту та зорієнтованої виключно на «потреби світового пролетаріяту» революції в історії ХІХ – ХХ століть (а тим більше, за останнє десятиліття) просто НЕМАЄ. Троцькісти досі чекають на таку революцію як мінімум з 1923 року, але чи можемо ми вважати, що їх сподівання мають під собою хоча б якісь підстави в нашому дедалі більш різноманітному та фрагментованому світі? Така доля очікує й найбільш фантастичні сподівання сучасних анархо-марксистських сектантів. Для нас може існувати лише одна реальна міжнародна солідарність – солідарність окремих та самобутніх народів, кожен із яких буде вільний вирішувати, до якої межі та в якій формі він хоче підтримувати зв’язки з іншими складовими міжнародної спільноти.

Ми сподіваємося, що наша критика найбільш дошкульних міфів, створених та поширюваних у протестних рухах анархо-марксистськими теоретиками, знайде відгук у активістів, що стомилися від ідейного догматизму та начотництва, та відкриє їм шлях до правдивої боротьби за Націю та Соціалізм.

АКМ-Україна – Ярошич, Номад та Ходаковський

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *