Hot! Простір та час в Езри Паунда

Свого часу Данте Аліг’єрі займався не тільки віршуванням, але й політикою. За що і був звинувачений у зраді та політичних інтригах, після чого його віддали під суд і вигнали з рідного міста. У XX столітті Езра Паунд пережив щось подібне …

Дійсно, поезія Езри Паунда подібна на творчість Данте. Спадщина цього великого італійця не обмежується однією лише «Божественною комедією»: туди входить також «Монархія», твір у прозі, що описує модель суспільства, побудованого на ідеї Імперіуму. Ця ідея таїть у собі трансцендентність, яку людина повинна дістати, пройшовши випробування пекла, випробування глибинного пізнання; будучи нижчим створінням, вона мусить пройти чистилище, щоб за допомогою любові, яка асоціюється з вищим ступенем мудрості, дістатись до раю. З цієї точки зору, життя є мандрівкою, якою бачили його романтики, а також Рільке та Джойс. Найближчим до духу «Божественної комедії» є твір Паунда – «Пізанські кантос». У творчості Паунда, в поезії чи то в прозі, як і у всіх його вчинках явно простежується майже на межі з метафізикою турбота про самовдосконалення. Людина в даному випадку мусить вдосконалювати не тільки свою трансцендентність і свідомість взагалі, а й самовдосконалюватися в запалі хвилинних суперечок і зіткнень, які складають життя простого смертного. Духовне зростання залежить від «героїзму», постає і розвиваються в повсякденному житті. «Світло височить над темрявою, як сонце над хребтом осла».

Повстання проти сучасного світу.

Найлютішим ворогом Данте, з яким він боровся протягом усього свого життя у вигнанні, було свідоме змішання понять влади тимчасової і влади духовної. Головною турботою папи Римського було здоров’я і спасіння душ. Імператор же мусив займатися видимим світом, ні на мить не втрачаючи з уваги кінцевої мети. Верховному понтифіку не слід було ухилятися і від повсякденних мирських проблем. Людина поєднує в собі два протилежних, взаємодоповнюваних начала. Його складна психосоматична організація пояснює бажання знаходження гармонії, і це бажання постійно виражається в нашаруванні протилежностей. Політична конфронтація, якою було позначене життя Данте, є типовою рисою людини, здатної обороняти одну і ту ж позицію, як у житті, так і в творчості. Невдоволення політикою накликає трагічну ауру і на Паунда. Така схожість свідчить не тільки про подібні долі поетів, а й про непорушність людської трагедії (людини як істоти політичної) всіх часів. Північноамериканський поет в XX столітті не зміг уникнути тієї долі, яка спіткала венеціанця шістьма століттями раніше. Між людиною і політикою виникає нездоровий зв’язок: політика впливає на людське життя, будучи продиктована правом, а точніше, обов’язком пізнавати себе з позиції первородного гріха. У той же час політика – це той майданчик, на якій у людини найбільше шансів знайти свою аудиторію, щоб бути зрозумілим, щоб донести свою думку до однодумців.

Бунт Паунда проти сучасного світу – властиве для його покоління явище. Дійсно, саме це покоління американців покинуло свою батьківщину, коли пуританство поступилося місцем прагматизму, подібно Кафці, який повставав проти нелюдської техніки. Але не техніка є причиною всіх бід. Гайдеґґер присвятив окремий твір цій найважливішої проблемі, і тепер нам відомо, скільки шкоди несуть машини та їх розвиток – і тільки тому, що ними керують злі люди. Тепер проблема здається нам куди глибшою. Всі криється в самій людині, а не в тому, що вона виробляє. Важлива причина, а не наслідок. Французькі письменники-католики кінця XIX століття, а також Достоєвський, підкреслювали цей факт. Відсутність віри, втрата релігійного сенсу надає людині необмежені земні повноваження.

Отже, проблема носить не фізичний, а метафізичний характер. Звісно, Паунд не був поетом-католиком. Але в ньому ховалась глибока релігійність, виражена у формі езотеризму як способу пізнання. Завдяки цьому він може використовувати ті ж джерела і прагнути тієї ж мети, що Жорж Бернанос та Пол Клодель. Тому ми й помічаємо спільні риси і спільну ревну позицію Паунда і автора «Щоденника сільського священика», який різко критикував сучасний світ після Другої світової війни.

Лихварство – зло.

Ґрунтуючись на умовиводах Паунда, ми можемо зробити висновок про те, що саме письменник вважає справжнісіньким злом. Він визначає зло як «лихву», оголошуючи себе борцем з будь-якою системою, заснованою на експлуатації людини, на її пригнобленні і зміні її природних властивостей, а також з будь-яким світоглядом, в основі якого немає духовної складової. Цим і пояснюються нападки Паунда на лихварський режим в «Кантос», так само як і його критика капіталізму, побудованого на лихварстві. Саме тому Паунд бажав встановити такий політичний режим, який нагадував би імперію, описану Данте.

Передачі на Радіо-Рим, в яких він в останні роки війни виступав проти Рузвельта, надаються до порівняння за своїм настрою з кращими уривками «Кантос». Данте був вигнаний з рідного міста, засуджений до смерті і змушений провести решту своїх днів далеко від своїх близьких за те, що захищав схожу точку зору: він виступав проти лихварства, яка вважав ворожим елементом вже в ті часи. Езру Паунда чекала така ж доля. Коли американські війська наповнили Італію, Паунда було заарештовано. Довгі місяці він мучився у в’язниці. За його вислови проти лихварського режиму, його помістили в божевільню. Історія знає чимало випадків прояву такого грубого цинізму.

«Лихва вбиває дитину в утробі його матері» – такий рядок бачить читач в одному з завершальних віршів збірки «Кантос XV». Цією дитиною цілком може бути XXI століття, адже Паунд готувався до нього так захоплено – як турботливий батько в очікуванні довгоочікуваного первістка. Цьому століттю доведеться протистояти порокам, вже заздалегідь передбаченим поетом у його сповнених мудрістю віршах.

Вінтила Горія, грудень 1985
З архівів Міжнародної асоціації «Європейська Синергія»

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *