Hot! Про кров, ґрунт та Гайдеґґера.

В одній зі своїх статей, оприлюднених в 1998 році ви написали про пріоритет нації (Volk) над абстрактною державою. Які у вас міркування про цю позицію зараз, коли перед нами постмодерністська суміш соціальних мереж, націоналізму на відстані і потоків мігрантів?

Роберт Стойкерс: Звісно ж, почуття приналежності, почуття обов’язку і, у разі потреби, самопожертви, можливе тільки в разі вашого вкоріненя в кров і ґрунт або ж в разі перебуванні “у зв’язці” (“encordes”), мов альпіністи, зі своїми колегами-громадянами, як це висловивсь сучасний французький філософ Робер Редекер, засуджуючи дегенеративну західну моду, сфокусовану тільки на хворому «еґо», зведеному виключно до фізичного тіла, так званого “Egobody”, з потягом до прикрас на зразок татуювання, пірсингу, імплантатів грудей, тощо. Пристойні люди повинні мати “країну-колиску”, мову, тобто власні слова, які є частиною їх інтимної ідентичності, ідентичності, яка об’єднує за допомогою “давньої історії” або пам’яті, що проявляється в правдивій історії і в піснях, віршах і романах, які належать їм, а не імпортуються. Інтелектуали, звісно ж, завжди мали відкритіше мислення та могли виїхати за кордон, але це, звісно ж, не привід, щоб злісно відмовитися від самих себе і створити штучні космополітичні суспільства і псевдоцінності, вважаючи, що вони є єдиними ключами до майбутнього. Мова йде про космополітичні суспільства, які неоліберали а-ля Сорос тепер називають “відкритим суспільством”. Суспільство “відкрите” до небезпеки, коли всі його учасники втратили колективну пам’ять, і коли вони пронумеровані, як серія бляшанок з тушонкою. Поняття народ (Volk) [в західноєвропейській філософії – прим.пер.] було вперше введено філософом Йоганном Готфрідом Гердером, який, до слова, дістав значний вплив у Росії і надихнув “народників”. Це спонукало царя в XIX столітті платити лінгвістам і граматикам, щоб вони склали першу наукову граматику російської мови, а також, кілька десятиліть потому, граматику балтійських мов. Пізніше навіть радянська система мусила дати нечисленним народи, таким як мордва, чуваші чи марійці автономні округи або республіки, які зберегли їх культурну спадщину недоторканим. Це також є спадщиною мислення Гердера, що було “іншим Просвітництвом”, абсолютно відмінним від Просвітництва, яке згенерувало західну ідеологію.

Релігійні цінності можуть зберегтися тільки в “етнічно-ідеаційних” рамках, якими “Volker” об’єктивно і є, без святенницьких або фанатичних висновків. Великі перенаселені міста становлять небезпеку для людського роду не тільки в Європі, в Японії чи в Росії, але і в Африці (див. жахи нетрів в Нігерії) і в Латинській Америці (Мехіко і його злочинні угруповання перетворили цю бідну країну, яка колись давно зачарувала англійського письменника Девіда Герберта Лоуренса, в “державу-невдаху”).

Більше того, ідея різноманітності народів на поверхні Землі, виражена кілька десятиліть тому бретонським мислителем Янном Фуере і його ірландськими товаришами з числа істинних лідерів Ірландії (Де Валера, МакБрайд, і т.д.), є істинною і прийнятною “міжнародною” ідеєю, тобто ідеєю спільного “між народами” (лат. “inter nationes»), оскільки люди «реально існують», а псевдо-міжнародні та космополітичні ідеї суть лише химерами. Ви не можете продати космополітичні ідеї паризьких інтелектуалів а-ля Бернар Анрі Леві в Африці.

Китайці майстерно відмовляються нав’язувати свої поняття африканцям, що допомогло їм здобути ринки в найзанедбаніших державах Чорного континенту, провідники яких були ситі по горло моралізаторством і нав’язливим втручанням Заходу в їх внутрішні справи. Франкомовний поет і письменник Леопольд Седар Сенгор, який став президентом Сенегалу, був уважним читачем графа де Гобіно, якого всіх можливих лівацьких книгах і статтях описували як “батько расизму”. Кілька сторінок Гобіно, присвячених африканським народам у його “Есе про нерівність людських рас” не збентежили майбутнього президента Сенегалу, коли він читав їх, будучи студентом і беручи участь в русі “негритюд” у Франції і французьких колоніях в Африці. Сенгор підкреслював необхідність мати в кожній можливій культурі: в Африці, Європі або в якомусь іншому місці світу, фігури “conteur”, “оповідача”, який передає пам’ять народу до майбутніх поколінь.

У розвиненій країні колективним “оповідачем” можуть бути історики та філологи, які, звичайно ж, живуть краще за все в наших суспільствах, але витіснені з першого плану всілякими негативними фігурами сучасності, такими як банкіри, економісти, юристи, технократи і їм подібні, які знищили колективну пам’ять в наших розвинених суспільствах, зводячи нанівець, що Редекер, як уважний читач Хайдеггера, називає “encordements”, “оксамитовим канатом єднання”, залишаючи після себе нещасний покалічений рід недолюдків, не здатних реагувати належним чином на всі виклики доби постмодерну.

Постмодерна думка могла б позбутися західної ідеології, яка претендує на статус єдиного спадкоємця доби Просвітництва XVIII століття і вважає себе єдиним “істинно” прийнятним способом мислення. Всі інші форми думки західна ідеологія таврує як расистські, фашистські, не демократичні, роблячи їх автоматично протиправними, а відтак ігноруваними засобами масової інформації (як такі, що суперечать принципам “прав людини”) або ж належні міжнародним злодіям, чиї держави буде занесено в “чорний список “мерзенних країн” осі зла “.

Армін Мьолер, який написав найбільшу пам’ятну книгу, присвячену всім аспекти так званої німецької «консервативної революції» і просив усіх нонконформних європейців в 60-х і 70-х рр.. показати фактичну солідарність у всіх державах, які США назвали “державами-ізгоями”, сподіваючись в 1988-89 рр.., всього за кілька місяців до руйнування Берлінської стіни, що постмодерністські тенденції підточать західну ідеологію, яка в Німеччині набула чинності у версіях, створених сером Ральфом Дарендорфом (громадянином Великобританії) і Юргеном Хабермасом. Ніхто не міг продумати і розробити ідеологічний корпус за межами декількох шляхів, визначених Хабермасом, жовчним професором, який завжди піднімав вказівний палець. Постмодерн означає насамперед релятивізм. Хтось, можливо, потребував релятивізму саме щоб “релятивізирувати” нову обов’язкову догматичну ідеологію не тільки в Німеччині, але і всюди в Західній Європі.

На жаль, для Західної Європи і для колишнього СЕВ [Союз економічної взаємодопомоги – створена навколо СРСР спілка, альтернативна СОТ - прим.пер.], приєднаного до ЄС в наш час, релятивізм деяких постмодерністських мислителів не зміг виконати роботу, на яку покладав надії Мьолер. Релятивізм постмодерністської думки приводить до ще більш “чуттєвого” світу розпаду, якому французький мислитель Філіп Мюрей дав ім’я “festivism”, висміюючи теперішні тенденції вигадувати нові «постмодерністські» урочистості на зразок гей парадів для заміни традиційних релігійних і народних свят і церемоній.

Мьолер сподівався, що постмодерн відновив би іронічну критику на основі традиційної іронії давньогрецької філософії (Діоген), знаменитої “філософії молота” Ніцше з метою узагальнення “радісного знання” і на деяких аспектах Гайдеґґеріанської волі до “розрідження понять”, задля усунення ригідності, яку концепти набули з часом через погані звички офіційних філософів, які тільки й могли, що тупо повторювати те, що їх блискучі вчителі сказали в минулому, постійно втрачаючи суть і основу форм.

Конрад Гробер, парафіяльний священик Гайдеґґера (який як видатний теолог пізніше став архієпископом Фрайбург-ім-Брайсгау) змушував його вчити поняття Аристотеля для того, щоб думати не тільки жорсткими поняттями, які схоласти незграбно витягують з справжніх аристотелевих матеріалів. Згідно Гробера поняття Аристотеля були більш динамічними, ніж статичними: схоласти не зрозуміли належним чином значення часів грецької граматики, які висловлюють різні значення часу, серед яких деякі були досить статичними, а інші динамічними. Школярі зберегли тільки статичний сенс у своїх мізерних мізках. Гробер хотів відновити динамічні відтінки і зберегти католицьку віру (це була його головна мета!), яка піддалася склерозу через занадто статичну інтерпретацію понять Аристотеля в схоластичній традиції.

У всьому світі адаптація бідної безсутностної космополітичної думки, звісно ж, знищить етнічні та етичні цінності, тобто цінності, які означають “Volker” і “volkisch” Гердера і народників, які хотіли зберегти постійну діяльність поетів, археологів, філологів, істориків і граматиків, а також ті релігійні традиційні цінності, які хотіли відновити такі видатні люди, як Генон, Евола, Туччі, Шуон, Кумарасвамі, тощо. «Націоналізм» в позитивному сенсі цього слова, як його розумів Гердер, який хотів дати імпульс в Німеччині та інших країнах, означає, що ви відчуваєте за собою обов’язок занурити себе в національно-етнічно-мовне оточення як фактичне і не вигадане середовище, в ваше “Nahe”, ваше сусідство, як Гайдеґґер вчив нас і як він сам практикував це, попиваючи пивко зі своїм любим братом Фріцом, у пабі у своєму рідному місті Мескірху, або гаючи час у прогулянках стежками Чорного лісу поруч зі своїм маєтком Тодтнауберг.

Гайдеґґер також підкреслював важливість “Nahe” у своїй доповіді для мешканців Мескірху в 1961 р. Дискусія була про телебачення: Гайдеґґер пояснив, що телебачення – це диявольський пристрій введення “віддаленості” (“die Ferne”) в нашу «близькість» (наш “Nahe”), що руйнуює наші міцні і реальні зв’язки, яких ми потребували як стабільні і вкорінені істоти. В наш час такі сучасні пристрої, як MP3 плеєри та інші непотрібні дрібнички, всі можливі події або видовищні фантазії постійно втручаються у наше повсякденне життя: різкі або какофонічні GSM – рінґтони дзвонять, коли ви знаходитесь у своїй ванні, в трамваї, в романтичному ресторані, в ліжку своєї дівчини або на серйозній нараді, учні можуть подивитися фільм в класі, не будучи схоплені вчителем, молоді дівчатка і хлопчики видають дивакуваті звуки в автобусі, скільки вони слухають гучну божевільну музику й несвідомо шумлять. Цей вид недолюдства, який ви можете спостерігати зараз у вашому повсякденному житті, можливо, є людством “останніх сліпооких людей ” (Ніцше) , але це , безумовно, “люди без центру”, як Шуон назвав їх у своїй цікавій книзі “Avoir un centre “, намагаючись одночасно знайти і ліки від цієї антропологічної катастрофи. Шуон вибирав місце для медитації в пустелі Сахара або серед племені сіу в Північній Америці.

Це ті самі результати втрати всіх форм літургії у релігійному житті: Лоуренс попереджав про таку втрати у своєму есе “Апокаліпсис”, а Мірча Еліаде присвятив майже все своє життя вивченню правдивих конфесій. Може бути, як пояснює Орландо Файджес в “Танці Наташі “, його останній книзі про російське інтелектуальне життя до більшовицької революції, “старообрядці” виступали проти сучасного світу в 16, 17 і 18 століттях тому, що ритуали і літургійне таїнство були вихолощені з російського релігійного життя… Можна, звісно, створити віртуальну спільноту “націоналістів” або “традиціоналістів ” у мережі, отримувати багато інформації з усіх частин світу, але свій обов’язок, тим не менш “hic et nunc” , тут і ніде більше, зараз, а не в минулому або в гіпотетичному майбутньому, тут, в літургійній традиції і жестах, які згуртували громади ваших предків. Якщо ці традиції були забуті або відійшли, ви просто повинні пам’ятати про них , і дати можливість пам’ятати вашим землякам, виконуючи іноді скромну посаду філолога, етнолога або археолога, як Гердер нас спонукав робити. Безліч людей у Західній Європі в даний час намагаються відродити минулі шляхетні й добре збалансовані традиції , незважаючи на мовчання провідних ЗМІ.

Масова імміграція являє собою зброю, спрямовану на знищення спільнот. Колишній посол США Чарльз Рівкін визнав це: сучасні європейські суспільства руйнуються внаслідок релятивізму – індуковані сучасністю і диявольською постмодерністською підривною інтелігенцією люди не можуть знайти позитивне рішення цієї проблеми. Іммігранти також руйнуються тим простим фактом, що їхні традиційні сімейні цінності також будуть знищені, оскільки всі вони в короткостроковій перспективі стануть істотами “без центрів”.

Про автора:

Роберт СтойкерсRobert Steuckers (нар. 1958) – фламандський філософ, учасник руху «нових правих», геополітик та теоретик консервативної революції та пан’європейського антикапіталістичного націоналізму. Знаний за свою любов до країн Східної Європи. Продовжувач ідеї Великої Європи від Дубліна до Владивостока, започаткованої його бельгійським земляком Жаном Тіріаром.

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *