Hot! Прихована революція

Багато написано на тематику лібералізму з консервативної точки зору, однак ніхто не робив спроб пояснити з точки зору Православної віри, духовні витоки цього суспільного безладдя, що почалося з прихованої революції.

Відкрита революція в Європі почалася з «пришестя середнього класу» [1] та була «переважно буржуазним рухом» [2]. Це обумовлювало «…релігійні погляди» революціонерів, які прагнули повалення старого ієрархічного порядку та встановлення одноосібного панування над культурним простором. [3] Спонуками «торгашеському класу» для підтримки релігійної революції слугували причини вкрай далекі від богословських, їхня неприязнь до церкви була викликана звільненням цієї інституції від сплати податків та контролем культурного простору з боку єпископату. [4]

В Англії, затіяний Генріхом VIII, бунт проти церковної структури дав змогу здеградованій монархії здобути контроль над церковними справами і централізувати державну владу. Задачу централізації держави пізніше взяв у свої руки радикальний реформіст Олівер Кромвель, котрий мав на меті повне викорінення залишків традиційної ієрархії.

Протестантизм, в своїх найрадикальніших виявах, є повним запереченням Православної традиції. Він відриває вірянина від традиційних способів тлумачення писань, таїнств й опіки з боку стaрців, витворюючи натомість абсолютно вільного суб’єкта-індивідуума, який тлумачить Святе Письмо самотужки й без благодаті Святих таїн.

Девід Педль пояснює яким чином пуритани приготували ґрунт для Просвітницва:
«…Пуританство перетворило наголос, який кальвіністи робили на божественному узгодженні приватного бажання з всесвітнім законом, роблячи чітко вираженою вільну діяльність людського суб’єкта в наверненні. Тут пуританський суб’єкт, впевнений у власній внутрішній свободі, став релігійним відображенням суб’єктивності Просвітництва, вільним у своїх взаєминах як з власною раціональністю, так і своїми природними бажаннями. Це й формує суб’єктивний полюс для розвитку.» [5]

Після Просвітництва та «смерті Бога» на Заході, відголоски антропології часів Реформації перейшли в лібералізм, але вже без теологічного наповнення, вільний суб’єкт-індивідуум та його ідеї про себе та світ (замість Бога та писань) розглядаються як «права» під захистом держави. Ось так починавсь лібералізм.

Протестантський культ є цілковито неспроможним управитись з першопричинами оман, що спричиняють лібералізм, як зазначає митрополит Ієрофей Влахос: «Протестанти не мають традиції здатної до «терапевтичного лікування». Вони вважають, що вірування в Бога, силою розуму, становить спасіння. Однак, спасіння не є справою розумового сприйняття істини, а радше перетворенням і обожненням особи силою благодаті.» [6]

Св. Євагрій та ісихасти, що продовжили його шлях, описували те, що ліберали вважають за власне «Я», як набір оман спричинених демонами. Ці загрозливі думки, отримали грецьку назву «лоґісмой». Спершу, демони роблять установку в розумі людини, другим етапом є встановлення спілкування чи діалогу з оманою, відтак, особа, цілковито віддається омані і зазнає поразки. Кінцевою стадією є включення омани в розум особи і повне ототожнення з ним, як невід’ємною складовою свого характеру. [7]

Гомосексуалісти, наприклад, повністю ототожнюють себе уявленнями, що визначаються як лоґісмой: вони розглядають, спричинені демонами омани, як складові свої базової ідентичності. Їхні заходи в публічних місцях, так зв. «гей-паради», суть симулякрами християнського свідчення, під час яких вони поширюють заклик звільнення від традиції, яку вони ототожнюють з утисками. Насправді, їх утискають тільки хибні уявлення про самих себе. Тільки Христос дає істинне звільнення.

Ідентичностями сучасної молоді нині слугують гіперреальні субкультури, винайдені музичною індустрією – так зв. «альтератива», така ж комерціалізована і регламентована як і мейнстрім. У Великобританії існують мережі крамниць, які продають одяг та атрибутику «альтернативщиків», що швидше за все виготовлена на тих самих пекельних потогонках в Китаї, що й модельне спортивне вбрання. Нині існують навіть симулякри симулякрів -бутафорний стиль фанатів року, який можна придбати в мейнстрімних бутіках; тобто хтось може набути футболку «Guns ‘n’ Roses» або «AC/DC» не будучи навіть фаном такої музики чи членом оригінальної штучної субкультури. Західну псевдо-культуру, створену симбіозом ЗМІ та корпорацій, можна розглядати як збудник оман (лоґісмою).

Більшість людей в Західному світу суть мертвими, в тому сенсі, що вони не здобувають (і не можуть здобути) досвід буття в певній визначеній традиції, місці чи моменті, однак керується своїми ілюзіями, котрі буцімто дістануть своє виповнення в якихось майбутніх подіях.

Однак, помилковою є не тільки ліберальна концепція власного «Я», але й отримувана від Просвітництва «мудрість» каже нам, що світ є лишень набором довільних подій, сформованих випадково чи з певної потреби, а Всесвіт як ціле не містить високої суті, сети чи призначення. Краса нашої планети зводиться до серії нервових спалахів у відповідь на подразник й не має жодного трансцендентного значення, жодного натяку на щось поза очевидним. Ідентичність і культура суспільства, яке приймає такі твердження за правду є нічим іншим як цілковитим потуранням матеріальним прихотям й ототожненням особистих рис людини з набором продуктів широпортребу; бутафорські потреби виробляються щоб заповнити вакуум, створений в наслідок усунення народних традицій та релігії з суспільного життя.

Захід – приречена культура, наділена патологічною антропологію, що пройшла шлях від «індивідуума-вірянина» до «індивідуума-суб’єкта», а нині, після колапсу проекту Просвітництва, вже й до «суб’єкта-дивідуума» [тобто на відміну від індивідуума – неподільного, атомарного, дивідуум значить фрагментований, подільний – прим.пер.]. Мешканець Заходу, розбитий і навіжений, «дивідуум» – розколотий суб’єкт цифрових приналежностей, синтетичних товарів і штучних субкультур, позбавлений всякої народної чи трансцендентної значимості. [8]

В підсумку можемо сказати, що лібералізм не є ідеологією звільнення, але рабства. Він напучує людей припинити боротьбу з оманами і стати їх рабами. Свята Православна віра пропонує істинну свободу і радісне життя, що відображує причастя любові в Святій Тройці.

Джон Вільям Говелс, спеціально для Zentropa.net

Примітки:

  1. The Cambridge Modern History Volume II, Cambridge: Cambridge University Press, (1934) p.159.
  2. Ibid.
  3. Ibid.
  4. Ibid.
  5. David Peddle Puritanism, Enlightenment And The U.S. Constitution. Animus, 3. (1998) pp. 126.
  6. Metropolitan Hierotheos Vlachos, The Difference Between Orthodox Spirituality and Other Traditions, http://orthodoxinfo.com/inquirers/hierotheos_difference.aspx
  7. Kyriacos C. Markides, The Mountain of Silence: A Search for Orthodox Spirituality, New York: Doubleday, (2001) pp. 125-125.
  8. Французький філософ Жіль Дельоз детально описав постмодерного західного суб’єкта, котрий почавши свій шлях з індивідуума розвалився в дивідуума. Див. Adrian Parr (Ed.) The Deleuze Dictionary, Edinburgh: Edinburgh University Press (2005) p.56.

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *