Hot! Польові дослідження смерті Бога

Однією із переваг соціальних мереж, що хоч якось компенсує те зло, котре вони несуть, є можливість досить широкої обсервації навколишнього антропологічного простору. Інакшими словами, «сидячи» в соціальній мережі, людина має можливість дослідити чималий зріз суспільства, вивчити світогляд, ідеї та почування значного числа його членів. Саме у межах такого «віртуального» зрізу мені довелося познайомитися, а потім і вступити у ряд дискусій з одним священиком-домініканцем (надалі називатиму його «о. П.»), спілкування з яким принесло мені кілька чи то відкриттів, чи то ілюстрацій до вже раніше сформованих мною уявлень.

Найперший висновок, котрий я зробив про о. П. – це його надзвичайно сильна сугестованість, по-перше, духом Модерну, по-друге, лібералізмом. Цей висновок є дуже загальним, і наступні висновки його лиш конкретизують.

Коли говорити про сугестованість о. П. лібералізмом, то шановний священнослужитель жодною мірою не є прихильником ЛГБТ, абортів тощо. Йдеться про інше. Отець П. із, на перший погляд, незрозумілою впертістю захищає так звані «демократію», «Прогрес», «західний спосіб життя», «євроінтеграцію» та інші божки, котрим моляться адепти лібералізму, одначе, дякувати Господу, ще не приносить у жертву цим божкам принципи християнської моралі. Таким чином виникає момент певної «шизофренії», коли священик (sic!) з одного боку позитивно ставиться до концептів засадничо антихристиянської ідеологічної системи, а з іншого боку – не знаходить у собі сміливості бути послідовним і на користь етичних норм, що випливають із цієї системи, пожертвувати моральною ортодоксією. Гадаю, пояснити цю колізію можна вже згаданою сугестованістю о. П. більш ширшим явищем – парадигмою Модерну.

Лібералізм – це найбезпосередніший політичний вияв Модерну. Його ідеологія повністю випливає із гносеології, онтології, антропології Нового часу, хоч і зазнає певних трансформацій у зв’язку з парадигмальним переходом від Модерну до Постмодерну. Отець П., перебуваючи в парадигмі Модерну, закономірно приймає його політичні плоди, якщо вони, звісно, напряму не суперечать «атомарній» християнській моралі. Скажімо, Церква протягом тривалого періоду свого існування боролася проти того, що сучасною мовою зветься «свобода слова». Та для о. П. цей ліберальний божок є аксіоматичною цінністю, яку необхідно боронити. До того ж, цей божок, на його думку, є однією із найпрекрасніших речей, котра існує при «демократії». Те, що абсолютна свобода слова – це утопія, шановний отець не бере до уваги, хоч практика західних демократій це виразно доводить (достатньо пригадати, які санкції на Заході можуть чекати на того, хто поставить під сумнів догмати релігії Голокосту). Для мене як людини, далекої від лібералізму, є цілком зрозуміло, що свобода слова не є цінністю-в-собі: вона доречна лишень щодо тих питань, котрі не зачіпають засадничих основ життя суспільства – його релігії, моралі, національних інтересів. Якщо ж хтось нищить релігію, духовність, моральні принципи, десакралізує національну міфологію, сіє розбрат і т.д., то така людина неодмінно має бути нейтралізована і покарана. Подібно діють і ліберали, якщо хтось виступає проти їхніх аксіом, лиш вони при цьому продовжують лицемірно торочити про свободу слова та інші нісенітниці. Отцю П. зрозуміти це важко, бо він вірить у свободу слова так само, як у якісь доктринальні засади вчення Церкви.

Ще раз наголошую: у випадку о. П. спостерігається не механічна інфільтрація ідеологем лібералізму у християнський світогляд, а їхня органічна рецепція. Тобто цей священик перебуває у парадигмі Модерну, і те, що із цієї парадигми виростає, сприймається ним як щось самоочевидне. Людина, котра свідомо чи несвідомо тяжіє то традиційної парадигми мислення (тобто до креаціоністської версії Премодерну), має до ідеологем лібералізму імунітет, органічну відразу; натомість о. П. має таку відразу до того, що суперечить духу Модерну, що належить до світу Традиції. Років сто тому, коли Католицька Церква усе ж таки тримала оборону супроти віянь Zeitgeist, було, напевно, досить важко уявити, що пересічний католицький священик засуджуватимеІнквізицію чи зневажливо говоритиме про Хрестові походи. Та зараз таке засудження і зневага – річ цілком звична. Я не здивуюсь, коли якийсь із численних однодумців о. П. підніме питання про деканонізацію св. Домініка, св. Педро Арбуеса, св. БернараКлервоського чи св. Жанни д’Арк. Перші двоє були причетні до переслідування єретиків та інших ворогів християнства; св. Педро Арбуес до того ж боровся проти юдейської мафії на Піренеях, за що прийняв вінець мученика від найнятого цією мафією убивці – який жахливий антисемітизм! Св. Бернар був ідеологом Хрестових походом, а також спричинився до переслідувань прогресивного мислителя, ґвалтівника, а згодом кастрата П’єра Абеляра; св. Жанн д’Арк пролила море крові в ім’я звільнення своєї вітчизни від окупантів – які з них святі?..

Досить цікаві речі стали явними, коли я дискутував з о. П. з приводу євроінтеграційного курсу України. Отець. П. погодився, що у ЄС панує чимало незгідних із християнством явищ, однак це, на його думку, не має заважати українським християнам підтримувати політику інтеграції нашої країни до ЄС. Суть його аргументів зводилася до розмежування політики і релігії, до тези про неправильність будування ідеології на релігійних засадах. І в цьому немає нічого дивного. В межах Модерну релігія – це ніщо інакше, як «приватна справа». Процес секуляризації витіснив релігію на маргінес суспільного життя, однак більша проблема полягає у тому, що дух Модерну змусив самих християн витіснити християнство з тих сфер власного світогляду, які стосуються публічної сфери і не тільки: Христа і Антихриста немає в політиці, Христа і Антихриста немає в ідеології, Христа і Антихриста немає в економіці, культурі, Історії; не варто шукати Антихриста у «Прогресі», капіталізмі, лібералізмі, не варто зі знаменом Христа іти в бій за віру, батьківщину, цивілізацію… «Парафією» християнина є власне церковна парафія, є, у кращому випадку, благодійність, молитви за мир та за чесні вибори тощо, дарма, що від тих виборів ніякої користі для Божої справи не буде. Зробити християнство духовним базисом боротьби проти антихристиянської і антинародної системи? Та це ж змішування релігії із політикою!

Мислення християнина, що належав до традиційного суспільства, було інакшим. Ось що, приміром, пише український консервативно-націоналістичний філософ Михайло Кушнір: «Згідно з традиційною концепцією “віта контемплятіва” стала вище, ніж “віта актіва”. Бо воно пов’язувало людину з Богом найбезпосереднішим способом, тоді як створювані нами дочасні діла тільки посередньо вели до Нього. І хоча визнавання вартості тих діл постійно в християнській мислі зростало, ніколи вони не були трактовані як самостійна дійсність. Їх завжди схоплювали в зв’язку з ідеєю Бога і з ідеєю вічного призначення людини. Вони були в суті речі якоюсь специфічною формою молитви… В їх ґенезі, як і в плодах, проявлялася воля і ласка Божа. Отже так сприймана діяльність мала бути не відізванням людини від внутрішньої духовної праці, а поширенням її засягу на матеріальну і суспільну дійсність» («Внутрішнє життя і зовнішня діяльність»).

Тобто Кушнір говорить про те, що християнин часів Середньовіччя, ставлячи на перше місце внутрішнє життя, безпосередній зв’язок із Богом, освячував цим зв’язком і дочасні турботи. Все життя такого християнина є молитвою і службою Богу: щоденна праця, сімейне життя, політика, війна… Бог, будучи трансцендентним, водночас існує вусьому. Він існує у праці селянина, у суспільному устрої, котрий є ієрархічним і цією своєю ієрархічністю відтворює ієрархічність космосу, у мечі, яким лицар кілька хвилин тому убив якогось невірного чи нечестивця, а зараз молиться перед ним як перед Розп’яттям. Сьогодні такий спосіб світовідчуття і світобачення для християн на кшталт о. П. є якоюсь єрессю. Вони воліють жити у суто модерному, «розчарованому» за М. Вебером космосі, де релігія загнана в гетто приватності: якщо бажаєш, молися перед їжею, ходи в неділю до церкви, плати податки, голосуй за демократів або республіканців. Ти не задоволений такою альтернативою? Ти хочеш повстати проти системи та ще й обґрунтовуєш свої екстремістські погляди християнством? Що?!!Ти вважаєш, що твій політичний активізм, що часто суперечить нормам чинного кримінального кодексу, є службою Богу?! Який же ти єретик…

Простір, у якому живуть християни, що мислять у рамках модерної парадигми, є простором смерті Бога. У цьому просторі є картезіанський суб’єкт, атомарне «Я», і є власне холодний простір, позбавлений Божої присутності. Цей картезіанський суб’єкт може мати якісь індивідуальні відносини із Творцем, може мати «атомарну» християнську мораль, проте не сміє розглядати навколишній світ як простір боротьби Господа та Його противника. Яка боротьба? Вона існує максимум у людській душі, і християнин повинен іти до Раю так, як бізнесмен накопичує свої багатства. Таким чином християнство, у кращому випадку, перетворюється на якусь егоїстичну жадобу вічної нагороди. Поглянути на зовнішній світ і увірватися туди зі своїм християнством? Навіщо? Адже там і так усе добре – там панують демократія і права людини…

Я не стверджую, що християнин, котрий піддався духу часу, не може врятувати свою душу, одначе я вважаю, що така сугестованість є неправильною. Не тому, що я святий, і німб над моєю головою віддзеркалюється на моніторі комп’ютера… По-перше, така сугестованість рано чи пізно підточить і доктринальні засади християнства. Це, зрештою, ми можемо спостерігати вже сьогодні на прикладі численних протестантських сект, котрі відмовилися вважати содомію гріхом. По-друге, через цю сугестованість християнство втрачає свою «солоність», перестає бути «сіллю світу цього». Саме тому чим більше християн буде мати імунітет відносно духу часу, тим краще для всієї Церкви – і для дочасних справ, і для справи вічного спасіння, які, насправді, є єдиним цілим. А мати імунітет означає знати ворога і утверджуватися у власній правді. Тому – слідкуймо за чистотою власного світогляду, шукаймо чистих джерел духовності, несімо у світ те, що є для нього чужим.

Ігор Загребельний,
спеціально для Zentropa.net

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *