Перечитати Прудона

З праць цього автора ми можемо дістати декілька цікавих висновків. Насамперед, те, що П’єр Хаубтманн називає «віталізмом»: уявлення за яким суспільство є життєздатним лише у випадку перебування «в русі», в постійній еволюції, рушійними силами якої є старання, дія і творчість. Віталізм виражає здатність творити, життєву силу «трудового колективу», в ролі якого постає народ-трудівник. Натхненний нескінченною різноманітністю світу в русі, Прудон запевняє, що соціальна і людська дійсність повинні розглядатися як процес діалектичного нескінченного руху, чим вони насправді і є. «Моральний і фізичний світи містять у своїй основі безліч елементів, що не зазнають змін. З протиріччя цих елементів і складаються життя і рух світу». Так Прудон висуває думку про «діалектичний емпіризм». У даній перспективі людина знаходить (або може знайти, якщо має таке бажання) можливість змінюватися самій і змінювати світ. Немає неминучості: «Поняття про економіку вигадане людиною. Економічну систему вибудувала також людина». У руках людини зосереджена діюча сила, здатна створити новий світ – праця. Для Прудона праця означає «головне продуктивне начало як для колективних сил, так і для розумової царини ідей і цінностей». «Ідея, – стверджує Прудон, – породжується дією і повинна стати нею знову». Працюючи, людина долучається до процесу творення. Вона стає творцем. Це індивідуальна метаморфоза, але також, що дуже важливо, метаморфоза колективна. За капіталізму пролетаріат стає співтворцем у колективному його втіленні: праця, будучи чинником утиску за експлуататорського режиму, може стати єдиним засобом усунення цього утиску в майбутньому.

Для звільнення праці і трудівника передбачалося викорінити диктатуру і панування спекулятивного капіталу над виробничою системою. Саме тому в січня 1849 Прудон виступив з ініціативою створення «Народного банку», який за дуже низькою відсотковою ставкою мусив би надавати трудівникам необхідні кошти для придбання сировини та обладнання. Однак склалось так, що про проект зазнав невдачі. Прудон знову взявся за нього в 1855 році і поділився своїми міркуваннями з Наполеоном III. Імператор міркував, що подібними діями можна «зруйнувати всемогутність Банку та фінансистів». З концепції Прудона складається нова мораль на основі нового, революційного, визначення праці і трудівника, яке ми пізніше знайдемо у Юнґера. Прудон не визнає втішних систем: «Якби Випадковість і Необхідність стали єдиними божествами, яких здатен визнати наш розум, – запевняє він, – я б рішуче постав проти незворотності долі».

Вважаючи вільне, спільне і добровільне зусилля основою революційної творчої практики, Прудон відзначає, що ідея прогресу аж ніяк не є абсолютною: вона відносна і випадкова. Ця ідея залежить від вибору, від зусилля, і, якщо зусиль не докладено, а вибір не зроблено, вона зруйнується. Історія не має ніякого змісту, і революцію потрібно влаштовувати знову і знову. Тому, що «людство вдосконалює і руйнує себе саме».

Таким чином, в спільноті людей, в співтоваристві виробників Прудон вбачає рушійну силу. Силу, яка повинна організовуватися на федералістській і взаємній основі. Ця сила чинитиме спротив, а відтак і усуне панівну форму власності (те, що Прудон найбільше засуджує), яка існує за рахунок спекуляцій, маніпуляцій, капіталів і роботи банків. Загалом, йдеться надання права виробників самим розпоряджатися продуктами свого виробництва, знищивши фінансовий паразитизм. При цьому не варто покладати великі надії на загальне виборче право: «Глечик з миром поки що сильніший за народний гнів». Політика також ні до чого доброго приведе: «Займатися політикою означає замастити свої руки в гною». Трудівники повинні організуватися і стати воїнами-революціонерами, покладаючись тільки на себе. Прудон порівнює революційну дію з війною. Він пише: «Слава війні! Це завдяки їй людина, ледь вийшовши з бруду, який слугував їй теплою утробою, стає хороброю і здобуває велич» ( «Війна і мир, дослідження про принципи і конституції прав людини», Париж, 1861).

У той час як «науковий» соціалізм в дусі марксистів вичерпав себе і майже зійшов на пси, питомо французький соціалістичний рух здається новим і перспективним у плані відновлення дискусії про ідеї Франції. Варто перечитати Прудона.

П’єр Віаль

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *