Облуда демократії

Якщо під словом “демократія” розуміти повне самоврядування народу, володарювання народу над самим собою, то в такому випадку воно містить в собі абсолютну неможливість до існування, і відсутність всякого реального сенсу ані в наш час, ані ніколи раніше. Не слід скорятися гіпнозу слів: уявлення про те, що одні й ті ж люди одночасно і в рівній мірі можуть бути і керівниками, і керованими, є чистої води протиріччям, оскільки, якщо використовувати аристотелівські терміни, одне і та ж істота, в одній і тій же ситуації не може перебувати одночасно в стані “акту” і “потенції”. Співвідношення між керівником і керованим з необхідністю передбачає наявність саме двох полюсів: керовані не можуть існувати без керівників, навіть якщо ці останні незаконні і не мають на владу ніяких інших підстав, крім своїх власних претензій. Але вся майстерна хитрість тих, хто насправді контролює сучасний світ, полягає в здатності переконати народи, що вони самі над собою володарюють. І народи залюбки вірять в ці лестощі, тим більше, що вони просто не володіють достатніми інтелектуальними здібностями, щоб переконатися в досконалій неможливості такого стану справ як на практиці, так і в теорії.

Для підтримки цієї ілюзії було винайдено “загальне голосування”: передбачається, що закон встановлюється думкою більшості, але при цьому чомусь завжди забувають, що цю думку вкрай легко спрямувати в певне русло або взагалі змінити. Цій думці за допомогою певної системи навіювань можна надати бажану орієнтацію. Ми не пам’ятаємо, хто вперше вжив вираз “фабрикація думок”, але він на диво точно характеризує даний стан речей, хоча до цього слід додати, що не завжди ті, хто ззовні контролюють ситуацію в суспільстві, володіють всіма потрібними для цього засобами.

Останнє зауваження допомагає зрозуміти, чому повна некомпетентність навіть найвищих політичних діячів не має все ж вирішального значення для стану справ у суспільстві. Але оскільки ми не маємо наміру тут викривати систему дії того, що називають “механізмом влади”, зауважимо лише, що сама ця некомпетентність політиків слугує лише зміцненню демократичної ілюзії. Більш того, некомпетентність потрібна таким політикам, щоб підкріпити видимість своєї початкової причетності до більшості, щоб довести свою схожість з більшістю, яка, будучи поставленим перед необхідністю висловити свою думку з того чи іншого питання, обов’язково виявить свою цілковиту некомпетентність, оскільки більшість у своїй масі складається з людей некомпетентних, в той час як люди, що ґрунтують свою думку на дійсно глибокому знанні предмета, завжди неминуче опиняться в меншості.

Рене Ґенон, Уривок з книги “Криза сучасного світу”

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *