Моїм легіонерам (уривок)

Корнеліу Кодряну

…Я визнаю будь-яку систему, крім демократії.. …Народ діє не за власною волею (демократична формула) і не з волі однієї особистості (диктаторська формула), а відповідно до законів. Я знаходжусь тут не через закони, створені людиною. Існують норми — природні закони життя, і існують норми — природні закони смерті. Закони життя і закони смерті. Нація йде до життя чи до смерті в залежності від того, які закони мають місце.

Необхідно відповісти на одне питання: хто на цілу націю здатен зрозуміти чи інтуїтивно усвідомити ці норми? Люди? Маси? Якби це було так, я думаю, це значило б, що ми очікували занадто багато. Юрба не в змозі зрозуміти навіть прості закони. Їх доводиться завзято пояснювати кілька разів поспіль, аби вони стали зрозумілішими, і навіть, карати, за необхідності.

Для того, щоб пекти хліб, робити взуття і плуги, обробляти землю, водити трамвай необхідно бути фахівцем. А хіба не треба бути фахівцем, щоб виконувати одну з найважчих робіт — керувати нацією? Хіба не обов’язково такій людині мати певні якості? Висновок: народ не може керувати собою сам. Ним повинна керувати еліта. А саме: категорія людей, котрі є плоттю від плоті нації й і володіють набором певних якостей і здібностей.

Подібно тому як бджоли ростять свою «матку», так і народ повинен ростити свою еліту. Хто ж вибирає еліту? Маси? Прихильники можуть знайтися для будь-яких «ідей» і виборці для будь-якого кандидата на виборну посаду. Однак це не залежить від розуміння людьми цих «ідей», «законів», «кандидатів», а від чогось, що, назагал, є відмінним: від тієї спритності, з якою окремі особистості можуть завойовувати прихильність мас. Немає нічого більш примхливого і хиткого, ніж думка юрби. Критерій її вибору: «Спробуємо тепер інших». В такий спосіб вибір відбувається не відповідно до вмінь і знань, а випадково і навмання.

Ми маємо дві протилежні ідеї, одна з яких вірна, а інша помилкова. Йде пошук істини, однієї істини. Є питання — голосування відбувається. Одна ідея набирає 10000 голосів, інша — 10050.Яким чином ці 50-т голосів підтверджують чи заперечують істиність вибора? Істина не залежить ні від більшості, ні від меншості. В неї свої закони і вона тріумфує всупереч будь-якій більшості…

Може чи ні, народ вибрати свою еліту? Чому ж у такому випадку солдати не обирають свого генерала? Якщо маса хоче вибрати свою еліту, вона обов’язково повинна знати закони управління національним організмом і ступінь відповідності кваліфікації та знань кандидата цим законам. Проте маса не може знати ні законів, ні самих кандидатів. От чому ми вважаємо, що керівна еліта країни не може обиратися народом. Спроба такого вибору подібна визначенню більшістю голосів того, кому бути в країні поетами, письменниками, льотчиками чи спортсменами.

Коли масу закликають вибрати еліту, вона не тільки виявляється не в змозі зробити цього, але, більш того, за рідкісним винятком, вона обирає гірших із собі подібних. Демократія не просто усуває національну еліту, але замінює її найгіршими представниками нації. Демократія обирає людей, абсолютно позбавлених сумління і моралі, тих, хто більше заплатить, тобто, тих, хто більш корумпований: фокусників, шарлатанів, демагогів, здатних виставити себе з найкращої сторони під час виборчої кампанії. Декільком гарним людям вдасться прослизнути серед них і навіть деяким чесним політикам. Але вони мусять стати рабами перших.

Дійсну еліту нації буде розгромлено й усунуто, оскільки вона відмовиться конкурувати на такому рівні, вона відступить і піде в підпілля. Ось у чому причина всіх інших зол: аморальності, морального розкладання і псування по всій країні, казнокрадства і розгарбування багатств країни, кривавої експлуатації народу, його убогості і страждань, безладдя і дезорганізації в державі, навали з усіх боків багатих іноземців, що скуповують за безцінь товари в магазинах, котрі розорилися. Вся країна виставлена на аукціон: «Хто дасть більше?». На прикінцевому рахунку саме сюди нас приведе демократія.

В Румунії, особливо з початком війни, демократія створила за допомогою системи виборів «національну еліту», засновану не на сміливості, не на любові до своєї країни, не на принесених жертвах, а на зрадництві країни, на задоволенні особистого інтересу, на хабарах, торгівлі сферами впливу, збагаченні за рахунок експлуатації, розкрадань і грабежу, на боягузстві й інтригах… Така «національна еліта», якщо вона буде і надалі керувати країною, приведе до знищення Румунської держави.

Отже, румунський народ стоїть сьогодні перед обличчям проблеми, від якої залежать всі інші. Це зміна фальшивої еліти на істинно національну, котра ґрунтується на чесноті, любові і жертвах заради своєї країни, справедливості і любові до народу, чесності, праці, порядку, дисципліні, справедливості і честі. Хто ж повинен зробити цю зміну? Хто замінить цю еліту на дійсну? Я відповідаю: хто завгодно, але тільки не маса. Я визнаю будь-яку систему, крім «демократії», тому що бачу, як вона вбиває народ Румунії.

Нова румунська еліта, як і будь-яка інша еліта у світі, повинна ґрунтуватися на принципі соціального добору. Іншими словами, категорія людей, наділених достоїнствами, які вони культивують, відбирається природним шляхом з великої здорової маси селян і робітників, навічно пов’язаних з землею і країною. Ця категорія людей стає національною елітою, призначеною керувати нашою нацією. Коли можна і коли потрібно радитися з народом? З ним необхідно радитися перед прийняттям великих рішень, котрі впливають на його майбутнє, щоб він сказав своє слово за те, при змозі він чи ні, підготовлений він духовно чи ні, аби йти визначеним шляхом. З ним потрібно консультуватися по питанням, які торкаються його долі. От що значить радитися з народом. Це не означає вибір ним еліти.

Але я повторю своє питання: «Хто вкаже місце кожного всередині еліти і хто дасть оцінку кожній людині? Хто здійснює добір і хто освячує членів нової еліти?» Відповідаю: «попередня еліта». Остання не вибирає і не називає, але освячує кожного на тому місці, якого він досяг завдяки своїм достоїнствам і здібностям. Освячення робить глава еліти після консультації зі своєю елітою.

Таким чином, національна еліта повинна стежити за тим, щоб залишити після себе еліту, яка успадкує, займе її місце, еліту, котра будуватиметься не на принципі спадковості, а винятково на принципі соціального добору, застосовуваному з найбільшою обережністю.

Принцип спадкування сам по собі не є достатнім. Відповідно до принципу соціального добору еліта постійно підтримує свою енергію і силу за рахунок підкріплення із самих глибин нації. Головна історична помилка полягає саме у тому, що еліта, створена на підставі добору, на наступний же день відкидала її принцип, заміняючи його принципом спадкування і тим самим висвітлюючи несправедливу і порочну систему привілеїв, отриманих у спадок.

Демократія з’явилася саме як протест проти цієї помилки і для усунення еліти, котра вироджується, для скасування наслідуваних привілеїв. Відмова від принципу добору призвела до виникнення фальшивої еліти, яка вироджується, що, у свою чергу, призвело до демократичної омани. Принцип добору нівелює і принцип виборів, і принцип спадкування. Вони взаємно виключають один одного, між ними існує конфлікт, оскільки діє принцип добору й у цьому випадку думка і голос не мають ваги, або останні голосують за визначених кандидатів і в такому випадку добір не відбувається. Аналогічно, якщо прийнято принцип соціального добору, то спадковість не грає ролі. Ці принципи несумісні, якщо тільки спадкоємець не задовільняє законам селекції.

А що якщо в нації немає еліти — тієї першої, котра повинна призначити другу? Відповім однією фразою, що містить безперечну істину: У такому випадку дійсна еліта народжується в боротьбі з дегенеративною фальшивою елітою. І також, на підставі принципу добору. Отже, роль еліти можна підсумовувати в такий спосіб:

а) керувати нацією відповідно до законів життя народу.
б) залишити після себе еліту, котра успадкує, засновану не на принципі спадковості, але на принципі добору, оскільки тільки еліта знає закони життя і може судити, якою мірою люди відповідають цим законам відповідно до своїх навичок і знань.

На чому повинна ґрунтуватися еліта?

а) на щиросердечній чистоті;
б) на здатності до праці і творчості.
в) на мужності.
г) на витривалості і безупинній боротьбі з труднощями, що встають перед нацією.
д) на бідності, точніше, на добровільній відмові від накопичення капіталу.
е) на вірі в Бога.
ж) на любові.

Мене часто запитують про те, чи діємо ми в тому ж напрямку, що і християнська церква. Відповідаю: існує значна різниця між напрямком нашої діяльності і спрямованістю християнської релігії. Церква височіє над нами. Вона прагне до величної досконалості. Ми не можемо редукувати ролю церкви для того, щоб пояснити свої вчинки. Всією своєю діяльністю, всіма своїми справами ми намагаємося досягти цих висот, піднімаючи себе до них настільки, наскільки дозволяє вантаж гріхів нашої плоті і апріорний первородний гріх. Ми ще матимемо можливість побачити, наскільки високо піднімуть нас наші справи, у напрямку до рис, притаманних Святій Церкві.

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *