Hot! Мартін Гайдеґґер

Автор невідомий

Німецький філософ Мартін Гайдеґґер, був одним з найвизначніших мислителів ХХ століття. Він навчався в єзуїтській семінарії, а потім в 1914 році здобув звання доктора наук в Університеті Фрайбурга, де став асистентом Едмунда Гусерля. Гайдеґґер був пов’язаний з Університетом Фрайбурга протягом всього часу своєї професійної діяльності за винятком короткого періоду, коли він був професором в Університеті Марбурга.

Як ректор університету з 1933 по 1934 рік, він був активним прихильником Адольфа Гітлера та націонал-соціалізму, і лишався членом НСДАП до 1945 року. Саме за це, після Другої світової війни його намагались усунути з кафедри, але Гайдеґґерові вдалося зберегти свою викладацьку посаду.

Основним зацікавленням Гайдеґґера була онтологія або наука про буття. Найважливіша його праця «Буття та час» поєднує два філософські підходи – екзистенціалізм Сорена К’єркегора та Фрідріха Ніцше, а також феноменологію Гусерля – дослідження буття, а конкретніше, людського буття.

Попри те, що його розглядали як похмурого нігіліста за акцентування на стражданнях та смерті в «Бутті та часі», Гайдеґґер цікавився цими негативними аспектами людського існування, оскільки вони проливають світло на природу буття. Буття найбільш повно розкривається в досвіді, який показує прірву між буттям та небуттям. Найбільш глибоким випадком такого досвіду є відображення перспективи чийогось власного небуття, чим власне є смерть, оскільки ця «можливість неможливого» розкриває конечність людського буття, як також, водночас, обмеженість і спонуку до життя в світі. Насправді, перспектива смерті, функціонує як радикальна умова людського досвіду, надає автентичності людським істотам.

Починаючи з середини 30-х років, ідеї Гайдеґґера змінюються в декількох важливих аспектах. Він покидає свій початковий намір написати другу частину онтологічного дослідження, початого твором «Буття та час». Хоча його останні роботи можуть розглядатись, як ця друга частина, оскільки в них Гайдеґґер переходить від поняття буття до більш знайомого поняття людського існування (екзистенції), розвертаючи напрям від «Буття та часу», в якому він здійснював рух від людського досвіду до природи буття.

В своїх останніх роботах Гайдеґґер наголошував на занепаді сучасного світу, твердячи, що людство «випало з буття». Він відслідковує це падіння аж до античної грецької філософії. В ідеї досократиків, а саме Парменіда, він знаходить єдине справжнє розуміння буття. В часи Аристотеля, це розуміння була втрачене через окреслення людських істот як раціональних створінь. Гайдеґґер робив особливий наголос на мові як на апараті, за допомогою якого людські істоти можуть віднайти буття, та на особливій ролі, яку відіграє поезія в розвитку та функціонуванні мови.

Важливість, яку він приписує поезії можна помітити в його захопленні творами німецького поета Фрідріха Гельдерліна, та винайденні слів з декількома значеннями, які виводяться з їх етимологічних основ. Гайдеґґерове ідіосинкратичне використання мови та почасти квазімістичний стиль часто розглядаються як перешкода на шляху до розуміння його філософії. Незважаючи на це, багато концепцій введених Гайдеґґером стали загальновідомими, наприклад: потреба досягнення правдивого існування всупереч зменшенню спротиву безликого натовпу, важливість глибокого і достовірного розкиваючого досвіду, та невловимість основних рис людського існування.

Роль теології у філософії Гайдеґґера невиразна, хоча його роботи були під сильним впливом таких тогочасних богословів як Пауль Тілліх. Сам Гайдеґґер, здається, іноді натякає, що Буття – предмет філософів, та Божественість – предмет поетів – в решті суть тим самим.

Серед найважливіших робіт Мартіна Гайдеґґера можна назвати: «Буття та час» (1927), «Вступ до метафізики»(1935), «Питання про техніку» (1953), «Що таке – філософія?» (1956) та «На шляху до мови» (1959).

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *