Hot! Любіть природу, любіть життя

Ні на мить не забув я про борню нашого часу. Ні на мить я не забув про боротьбу минулого, яка зробила нас тим, ким ми є. Ні на мить я не забув, що існувати значить не тільки присвятити себе собі самому, але також боротися. Не забув я також, що життя складається з моментів напруги та моментів спокою, моментів радісних та моментів суворих.

Життя загалом (і наше життя зокрема) є образом природи, з якої воно походить, і про яку Геракліт висловивсь влучним афоризмом майже тридцять століть тому: «Природа любить протилежності: через них вона творить гармонію».

Гомер промовляв ті ж речі в інакший і поетичніший спосіб, наголошуючи, що наше існування є частиною природніх циклів: «Як та листва виростає, і люди так само. Вітер розвіє листя додолу, та знову все в лісі квітне весною навколо. Так само і люди: одне покоління приходить на світ, як інше стирається з нього» (Іліада, VI, 146)

Нашим сучасникам, яких дедалі більшає, чиї дні минають в штучному світі мегаполісів (які не є більше власне полісами), часто важко побачити за межами бетону, скла, сталі та електричного світу, що природа, попри вдавану відсутність, продовжує захоплювати нас і проводити силову лінію нашого існування, від раннього дитинства до повного забуття: «Мов та листва…»

Забута природа, однак, часом нагадує нам про себе найнесподіванішим, але невідворотним чином: коли дощ падає на місто, геній людини не може його контролювати. Саме ці рефлексії спричинились до появи книги з мудрою та про вокативною назвою: «Любіть дощ, любіть життя»[1]. Автор книги, письменник та філософ, Домініка Лоро, жінка, що живе в Японії, країні яка, мабуть, доклалась до її глибокого сприйняття своєї присутності в світі. Я зацитую перший і найбільш суттєвий рядок з її твору: «В цьому надзвичайно раціональному світі, де сучасне суспільство накидає свої закони природі й людині, є одне явище, яке ніхто не може контролювати: ДОЩ».

Це нове далекосяжне мислення. Це змушує нас задуматись над тим, що попри свій зовнішній вигляд, природа, наша спільна матір, продовжує встановлювати плин нашого існування попри всю штучність мегаполісу. Тому дякуємо тобі за дощ, який нагадав нам про ці втішну істину. Зараз він видається привітнішим, хоч і дещо надокучливим на Півночі Європи.

Домінік Веннер

Примітки:

1. Dominique Loreau, Aimer la pluie, aimer la vie (Ed. J’ai lu, 2011).

Джерело: http://www.dominiquevenner.fr/2013/01/aimer-la-nature-aimer-la-vie/

Переклад з англ. версії: ОБ

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *