Лапуаський рух – шлях від Лапуа до Мянтсяля

Після руйнівної Першої світової війни, як і в інших державах Європи, у Фінляндії в 1920-х рр. виникає рух, що наслідує ідеї італійського фашизму, а пізніше, у 1930-х рр. і німецького націонал-соціалізму. Фінський націоналізм, який після здобуття незалежності одразу прийняв антикомуністичні гасла, у 1920-х рр. боровся зі шведським “засиллям” у сфері культури та мови, з комуністичною небезпекою у внутрішній і зовнішній політиці. Молода північноєвропейська країна Фінляндія скинувши кайдани російського царизму почала готуватись до можливого вторгнення московського більшовизу, саме тому антиросійські настрої XIX – початку ХХ ст. еволюціонували в антирадянські.

Зустріч лапуасців та фашистів в Гельсінкі у 1933 р.

Зустріч лапуасців та фашистів в Гельсінкі у 1933 р.

Першою і найбільш великою націоналістичною (більшість фінських істориків суб’єктивно називають профашистською) організацією у Фінляндії став Рух Лапуа (від фін. Lapuan liike), що виник у листопаді 1929 р. в селищі Лапуа у провінції Західна Пох’янмаа, коли місцеві селяни побили і вигнали з приміщення школи молодих комуністів.
Лапуаський рух (фіни скорочено іменують LL) було створено на базі нечисленної праворадикальної організації “Фінський замóк” (від фін. Suomen Lukko) та молодіжного крила Академічної Карельської спільноти (від фін. Akateeminen Karjala-Seura). Нову організацію очолив ветеран громадянської війни в Фінляндії 1918 р. Вігторі Косола, який виступив на перших зборах руху в Лапуа з доповіддю “Про стан, що склався у Фінляндії”. Збори обрали делегацію, яка мала зустрітися в Гельсінкі з президентом, урядом та парламентськими партійними групами. До складу як першої, так і наступних делегацій, в якості представників Лапуаського руху входили Вігторі Косола та Гілья Рійпінен.

Спочатку Вігторі Косола входив до фракції найбільш поміркованих учасниів Лапуаського руху. Однак із часом, ймовірно під впливом Гільї Рійпінен, перйшов на бік радикальної фракції. Після погрому у 1930 р. типографії комуністичної газети “Робітничий голос” (фін. Työn Ääni) учасники поміркованої фракції Лапуаського руху почали відходити від руху, особливо через примусову депортацію до СРСР деяких комуністів та кореспондентів газети (близько 250 чоловік).

Листівка лапуасців - ''Геть комуністичний бруд''

Листівка лапуасців – ”Геть комуністичний бруд”

Центральний офіс Лапуаського руху знаходився в провінції Пох’янмаа у місті Вааса, однак рух вже почав користуватись підтримкою по всій країні завдяки антикомуністичним виступам та бійкам. Основну масу членства Лапуаського руху складали селяни, студенти, священики, військові, ветерани Громадянської війни в Фінляндії 1918 р., які проводили демонстрації, влаштовували “полювання” на комуністів і підозрюваних у співчутті їм, громили друкарні видань лівого спрямування.

Після розгону комуністичного шабашу у Лапуа та знищення робітничої газети найбільш успішною стала акція лапуасців із захопленням влади в Фінляндії. Так, 7 липня 1930 р. був організований “Селянський марш” на Гельсінкі з усіх селищ та міст південних провінцій – Уусімаа, Пірканмаа, Сатакунта, Канта-Гяме, Пяйят-Гяме та Кюменлааксо. Вище політичне керівництво країни (президент Лaурi Kрiстiaн Рeлaндeр та прем’єр-міністр Пeр Eвiнд Свiнгуфвуд) змушене було враховувати вимоги представників Лапуаського руху, яке отримало широку підтримку в суспільстві: уряд Пeра Eвiнда Свiнгуфвуда пішов у відставку у вересні 1930 р., на зміну йому прийшов уряд лідера Аграрного союзу Югo Сунiли, який симпатизував лапуасцям і, по великому розрахунку, влаштовував керівництво Лапуаського руху.

Прапор Лапуаського Руху

Прапор Лапуаського Руху

Радикальне крило Лапуаского руху хотіло бачити Вігторі Косолу майбутнім президентом Фінляндії (згідно з Конституцією Фінляндії від 1922 р. у країні не було прямих президентських виборів, голову держави обирала колегія вибірників, що формувалась з депутатів Едускунти). Настоятель церкви Каарло Карес проголосив Вігторі Косолу богообраним вождем народу Фінляндії, а у лівій пресі з’явилися навіть чутки про можливе встановлення лапуасцями диктатури. Приводом для таких чуток стало те, що в колах лапуасців Вігторі Косолу все частіше порівнювали з Беніто Муссоліні, який свого часу теж промарширував на чолі однодумців до столиці Італії. Слід підкреслити, що Вігторі Косола симпатизував італійським фашистам та їх лідерові Беніто Муссоліні.

Парламентські вибори мали відбутись у перших числах жовтня 1930 р. і лапуасці могли б мати своїх представників в новому уряді після отримання більшості в оновленній Едускунті, але вони відмовилися стати “заручниками” парламентаризму. Тим часом урядовці-симпатики лапуасців та депутати прийняли ряд законів щодо заборони діяльності комуністів.

Марш лапуасців у Гельсінкі

Марш лапуасців у Гельсінкі

В кінці червня 1930 р. Лапуаський рух направив до уряду та депутатів Едускунти делегацію з циркулярним листом від фінляндських селян, які заявили, що комунізм і досі корениться у Фінляндії, в прикордонних з СРСР населених пунктах. Надихаючись фашистським маршем на Рим в 1922 р., ідеологи лапуаського маршу на Гельсінкі мали намір залякати не тільки урядовців, але й опонентів. Саме для цього був розроблений спеціальний маршрут, який нагадував марш перемоги білофінської армії у 1918 р.

7 липня 1930 р. близько 12 тис. членів Лапуаського руху з блакитно-чорними прапорами та нарукавними стрічками пройшли маршем вулицями фінляндської столиці Гельсінкі, а потім і перед резиденцією президента країни Лаурі Крістіана Реландера, який вітав їх разом з урядом Фінляндії, до центральної Сенатської площі перед кафедральним собором. На Сенатській площі перед 12 тис. лапуасцми виступили лідер руху Вігторі Косола, президент Лaурi Kрiстiaн Рeлaндeр, прем’єр-міністр Пeр Eвiнд Свiнгуфвуд, генерал Карл-Ґустаф-Еміль Маннергейм, а також провідні фігури Лапуаського руху, зокрема лідер воєнізованого формування CМ-блакитно-чорні (від фін. sinimustat) Aулiс Oяйярвi та лапуаський пастор Лaурi Eлiaс Сiмoйoкi. Наслідком папуаського маршу на Гельсінкі стала повна законодавча заборона комуністичної ідеології та діяльності комуністичних організацій.

Марш лапуасців у Гельсінкі

Марш лапуасців у Гельсінкі

Незважаючи на перемогу щодо заборони комуністичної ідеології, в жовтні 1930 р. лапуасцями був викрадений колишній президент Фінляндської республіки Карл Юган Стольберґ, який у роки свого президентства в 1919-1925 рр. звільнив з ув’язнення більшість фінських червоногвардійців (до 25 тис. осіб). Фінські офіцери, прихильники Лапуаського руху хотіли вигнати Карла Югана Стольберґа за кордон (до СРСР), однак відпустили його, залишивши на згадку про себе кілька ножових ран.

Тим часом в Фінляндії почала загострюватись політична ситуація – місцева соціал-демократична правляча еліта, яка складалась переважно з шведськомовних фінів, не хотіла аби до влади прийшли радикальні націоналісти профашистського толку. А тому почали робити все можливе, щоб звести підримку лапуасців серед населення на нівець. Ситуація почала загострюватися з осені 1931 р., коли новий прем’р-міністр Югo Сунiла та міністр внутрішніх справ Ернст фон Рекк почали активне закриття осередків Лапуаського руху у Гельсінкі та в провінції Уусімаа. У відповідь на дії уряду лапуасцями був створений центр буржуазного націоналістичного спротиву із гаслом: «За Вітчизну і Закон!». Однак механізм планомірної ліквідації лапуасців з боку уряду вже почав діяти.

Заколот у селищі Мянтсяля, як останній шанс захоплення влади націоналістами у Фінляндії, на початку 1932 р. перевів Лапуаський рух до ненависної їм партійної діяльності. У лютому 1932 р. 7 тис. лапуасців (в тому числі близько 1 тис. озброєних блакитно-чорних штурмовиків) зібралися в селі Мянтсяля поблизу Гельсінкі з наміром почати звідти новий марш на столицю. 1-3 березня 1932 р. окрім Мянтсяля лапуаське повстання охопило провінції Канта-Гяме та Південна Пох’янмаа, однак зустрівшись з рішучою позицією президента Пера Евінда Свінгуфвуда, який пригрозив пустити в хід війська, спроба нового маршу зазнала невдачі. 4-5 березня 1932 р. нарада керівників папуаського руху у Мянтсяля прийняла рішення про припинення повстання, однак зброю, яку малу блакитно-чорні штурмовики, ніхто здавати не збирався. Поліція та національна гвардія президента Фінляндії оточила Мянтсяля і почала захоплювати будинки, в яких знаходились озброєні лапуасців. В ході дводенних боїв 5-7 березня 1932 р. загинуло до 150 лапуасців та до 50 представників уряду.

Після провалу заколоту, відповідно до вимоги президента Пeра Eвiнда Свінгуфвуда, лідер лапуасців – “дуче з півночі” – Вігторі Косоларазом разом з іншими керівниками руху був заарештований і відправлений до в’язниці у місті Турку, а Лапуаський рух, власне як рух, був заборонений. Вігторі Косола вийшов по амністії у 1933 р. і одразу розпочав збори рештків лапуасців у Гельсінкі з метою продовження діяльності руху, але в нових формах. Зрештою, це призвело до утворення партії Народно-патріотичний союз (від фін. Isänmaallinen Kansanliike), що заявила про свій намір продовжувати політику Лапуаского руху парламентськими методами. На чолі нової організації став Вігторі Косола. У програму Народно-патріотичного союзу увійшли деякі положення соціального характеру (боротьба з безробіттям, скорочення робочого дня, добровільне переселення безробітних до сіл), що привернуло до його лав деяке число робітників і безробітних.

Лапуасці під час повстання у Мянтсяля

Лапуасці під час повстання у Мянтсяля

Від тепер, Народно-патріотичний союз, як партійний нащадок Лапуаського руху, у зовнішньополітичному та ідеологічному шляху відкрито орієнтувався на досвід націонал-соціалізму в Німеччині, однак ідеї італійського фашизму не були відкинуті, вони популяризувались серед членства блакитно-чорних штурмовиків. Лідери Народно-патріотичного союзу заявляли про прихильність ідеї Великої Фінляндії “від Ботнічної затоки до Білого моря, з відторгненням одвічних фінських територій Карелії та Інгерманландії від більшовицької Росії”.

Таким чином, Лапуаський рух, почавши своє сходження як масовий національний позакласовий рух у часи економічної світової кризи не зміг подолати парламентаризм, однак зміг до нього пристосуватись реорганізувавшись у партію, яка вже до 1936 р. налічувала 100 тис. осіб (при загальному населенні Фінляндії в 3 млн. 700 тис. осіб) і займало 14 з 200 депутатських мандатів в Едускунті. Як діяв Народно-патріотичний союз в умовах фінляндського парламентаризму? – Це питання вже іншої статті.

Денис Ковальов,
спеціально для Zentropa.net

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *