Консервативний еколог Герберт Ґруль

Томаш Ґабішь

Екологічні партії та політичні угрупування в Європі зазвичай асоціюються з лівими, що не далеко від правди, оскільки їх ідеологія часто являє собою мішанину екологічних, пацифістських, анархічних і «всезагально прогресивних» сюжетів. Однак зв’язок лівих з екологією не є абсолютним фактом, як свідчить про це випадок Герберта Ґруля, покровителя німецького і європейського руху охорони природи.

Ґруль (1921 – 1993) походив з селянської родини, що мешкала в Саксонії. Дитинство і юність проведена в селі назавжди окреслили його ставлення до життя та природи. В своїй автобіографічній книжці «Виживання понад усе» (Überleben ist alles, Мюнхен, 1987) він згадує своє дитинство як малий, замкнутий селянський космос, в яким все відбувається за природнім колообігом пір року. Родинне обійстя і село, в якому він жив, на завжди стали для нього образом «малої батьківщини», котру слід зберігати в цілісності, разом з її природою, звичаями, культурою, мовою і традиціями. У віці 17 років він переселився до Австрії. В 1941 його призивають до війська, а відтак від бере участь в боях на східному, а потім і на західному фронті, де він потрапив до полону. Після війни Герберт вивчає історію, германістику та філософію в Берліні. В 1947 році він захищає докторську на тему творчості Гуґо фон Гофманшталя. В 1953 році вступає до лав ХДС, а в 1969 – обирається депутатом Бундестаґу.

Він став членом парламентської комісії з внутрішніх справ. В її компетенції перебула також і «охорона довкілля». В той час ця проблема нікого не цікавила, і Ґруль знайшов собі там простір для діяльності. З тієї миті, все що він робив на політичній ниві було пов’язано з охороною природи. Саме їй він присвятив свою першу промову в парламенті (в 1972 році він знову став депутатом). Однак, попри те, що керівництво партії високо цінувало його діяльність, оскільки усвідомлювало, що існує потреба перетворення зростаючої «екологічної свідомості» на голови виборців, воно не мало намірів спеціально займатись екологічною тематикою з огляду на промисловців які фінансово підтримували партію. В наступні роки безкомпромісний Ґруль щоразу дужче віддалявся в питаннях екології від партійної лінії. Його критика ядерних електростанцій не додала йому друзів в ХДС.

В решті решт різниця в поглядах стала настільки серйозною, що в липні 1978 року Ґруль вийшов з партії. В тому ж році він заснував організацію «Зелена дія – Майбутнє». Роком пізніше Ґруль бере участь в установчому з’їзді партії Зелених. Однак йому не вдалося надати новій партії консервативно-екологічного характеру. Прийняття принципу подвійного членства спричинило те, що до Зелених швидко прибились члени комуністичних, марксистських, троцькістських та їм подібних кадрових партій, які скоро дістали найбільшого впливу в партії. Після розриву з Зеленими, Ґруль заснував в 1982 році Екологічно-демократичну партію, яку він сам і очолив. За його задумом ця партія мала залучати для екологічного руху виборців в правого політичного спектру. Однак ЕДП не отримала значного політичного успіху і в результаті, після семи років очільництва, Ґруль звільнився зі своєї посади. Це означало практично кінець його партійної діяльності, хоча його намагались залучити до себе як і республіканці*, так і християнські-демократи. За два роки перед смертю Ґруль заснував організацію Незалежні екологи Німеччини – надпартійний суспільний рух, що об’єднував право-консервативних екологів.

Хоча в царині практичної політики Ґруль без сумнівно зазнав поразки, то як письменник та ідеолог отримав успіх. Його книжна «Сплюндрована планета. Жахливий результат нашої політики» (Ein Planet wird geplündert. Die Schreckensbilanz unserer Politik, 1975) стала бестселером (200 тисяч проданих примірників) і класичною працею німецького і європейського екологічного руху. Так само й інші його книги: «Рівновага Землі. Екологія нашого існування» (Das irdische Gleichgewicht. Ökologie unseres Daseins, 1982), «Атомне самогубство» (Der atomare Selbstmord, 1986), «Сходження в нікуди. Сплюндрована планета перед кінцем» (Himmelfahrt ins Nichts. Der geplünderte Planet vor dem Ende, 1992), належать до основоположних позицій у «бібліотечці еколога».

Ґруля критикували за те, що він був фанатиком не здатним до компромісу, що через свій радикалізм і катастрофізм сам себе призвів до політичної ізоляції. Є в цих твердженнях зерно правди. Але це не зменшує його великого вкладу в розвиток консервативної екології. Його критики необмеженого економічного і технічного зростання, спротив побудові атомних електростанцій і генній інженерії, розміщували його, принаймні в очах технократичної правиці, на лівому ідеологічному крилі, але його критика сучасного споживацтва, спротив масовому напливу іммігрантів, знищення традиційних культурних, релігійних та звичаєвих цінностей, підкреслення значення патріотизму та зміцнення любові до батьківської землі і народу, роблять з нього правого. Відповідно його діяльність повинна бути спонукою до роздумів як для партійної, так і інтелектуальної правиці.

Екологія, охорона природної спадщини є справою дуже важливою, аби залишити її в руках екологів-ліваків, котрі вважають, буцімто можна зберігати природу, нищачи при цьому моральні і звичаєві традиції, національно-культурні відмінності, любов до батьківщини, як спільноти духу та історії. Воїстину екологія може бути тільки консервативною, бо ж природа, культура, традиція творять систему взаємозалежних елементів, в якій триває життя людини. Лівацька екологія, котра хоче зберігати природу, але в царині моральній, звичаєвій, політичній і культурній визнає і пропагує деструктивну ідеології «прогресу і свободи», швидко вироджується до гедоністичної, індивідуалістичної субкультури, котра вже сама собою становить загрозу для природного довкілля. Той, хто підточує традиційні суспільні інституції, знищує родинні цінності, спотворює материнську мову і кожного, хто хоче захистити культурну і біологічну спадщину народу називає «фашистом», той не захищає також і природи, бо є насправді революціонером, а революціонер по натурі своїй нічого не зберігає, нічого не захищає, а тільки нищить. Захищати і зберігати може тільки консерватист, бо тільки він виголошує похвалу помірності, самообмеженню, самозреченню та жертовності. А без цих консервативних цінностей ніщо не може бути збережене.

Від перекладача:

* Республіканці – Die Republikaner – політична партія в Німеччині, що перебуває на національно-консервативній та соціал-реформістській платформі.

Вперше оприлюднено: „Opcja na Prawo”, 2002 № 5.

Джерело: http://www.tomaszgabis.pl/?p=348

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *