Капіталізм і метафізика бідності: кілька уроків від Леона Блуа

Потрібно бути закінченим нікчемою, щоб не відчувати відрази до капіталізму. Потрібно бути дегенератом, щоби бачити в капіталізмі лише «експлуатацію» і не бачити дечого жахливішого.

Починаючи з перших днів свого понтифікату Папа Франциск неодноразово висловлював осуд теперішній капіталістичній системі. Цим він продовжив лінію свого попередника Папи Бенедикта, котрий підходив до критики сучасного світу із ще більшою послідовністю, виводячи коріння нинішньої кризи з часів Ренесансу і, зокрема, без зайвої політкоректності викриваючи деструктивний характер гуманістичного світогляду. Критика з боку обох Понтифіків у кращі часи історії християнства могла б бути зрозумілою як заклик до нового Хрестового походу. Проте наш час – це час нікчем, дегенератів, а також сліпих та глухих християн, котрі неспроможні почути фрази «Цього хоче Бог!»

Досить знаково, що Франциск – «Папа бідних», як устигли його назвати журналісти і не тільки, – у своїх проповідях уже кілька разів апелював до думок такого собі Леона Блуа – маловідомого мислителя, чиї погляди є крайньою антитезою сучасного світу. Хто ж він – цей загадковий Блуа?

Блуа народився влітку 1846 року у Франції. Попри те, що матір Леона була практикуючою католичкою, майбутній мислитель-містик досить швидко відійшов від релігії. Повернутися у лоно Церкви його змусило знайомство з католицьким письменником і публіцистом Барбе д’Оревільї – колишнім денді, чий шлях до Бога пройшов через нігілізм, алкоголь та наркотики. Алгоритм релігійного життя та світочуттєвість, що об’єднували д’Оревільї та Блуа, були характерними для тогочасних аристократів духу. Занадто огидним був світ, породжений Великою французькою революцією – таким огидним, що в ньому навіть не хотілось молитися Богові. Для того, щоб зрозуміти, що Господь не покидає людей навіть тоді, коли люди Його покидають, потрібно було спуститися на дно нігілізму, спуститися, щоб відштовхнутися від дна і плисти вгору – до повітря і світла…

Центральні теми релігійної філософії Леона Блуа – це бідність, гроші і буржуазність. Як говорить у своєму есе «Лицар бідності» Ніколай Бердяєв, Блуа «жив культом величі, героїзму та геніальності», які були глибоко чужими буржуазному світу. Відраза християнського філософа до буржуазності була не лише етичною, але й естетичною. «За своєю природою, – говорить мислитель, –буржуа – це ненависник і руйнівник Раю. Коли він бачить дивовижне місце, його мрією стає вирубати більші дерева, висушити джерела, провести дороги, поставити лавки». Таким чином буржуа ніби постає стороннім елементом у створеному Господом світі. Водночас цей світ також для буржуа є чужим. Тому він його ненавидить і руйнує, а на його місці створює своєрідну «надбудову» до власного девіантного «базису». Буржуазність руйнує не лише суще, але й, особливим чином, людину. «Ніколи мексиканський або папуаський ідол не був так обожнюваний, як обожнює себе буржуа, і не потребував таких людських жертвоприношень»…

Антиподом буржуазності є бідність, втіленням бідності – сам Ісус Христос. «Ісус Христос, – говорить Блуа, – був справжнім Бідняком, єдиним серед самих бідняків, незрівнянно біднішим за усіх Йов, єдиним діамантом… був самою Бідністю, передбаченою незломними провидцями, що буликаменовані народом». Отож, Христос, за Блуа, є Бідністю. Тоді очевидним стає те, що буржуазність є Антихристом.

Не варто вважати, що бідність Блуа (рецепція бідності і хронічна бідність самого філософа) – це бідність жалюгідного невдахи. За Бердяєвим, для Блуа характерне «латинське захоплення убогістю».Будучи «убогим, самотнім і відкинутим», зазначає Бердяєв, Блуа «знає царські переживання», відчуває «латинський культ сили і влади», представляє «панську, а не рабську мораль». Філософська парадоксальність? Еклектика? Засаднича непослідовність? Ні, цілком навпаки: органічна цілісність, котра здається парадоксальною лиш у звироднілі часи панування Антихриста.

У Євангелії від Марка читаємо: «І приходять вони в Єрусалим, і, ввійшовши у храм, Ісус взявся виганяти тих, що продавали й купували в храмі; перекинув столи міняйлів та ослони тих, що продавали голубів, а й не дозволив, щоб хтось будь-що переносив через храм» (Мр. 11, 15-16). Про що йдеться? Що ми бачимо у цьому хуліганському вчинку Христа? Окрім того, що любов має бути чинною, ми бачимо наступне: Сакральне versus Профанне, Закон versus Прибуток, Бог versus Мамона. Нівелювати ці протиставлення – значить профанувати Сакральне, Закон, Бога. Часом історичного вигнання міняйлів були найкращі періоди Середньовіччя. Звісно, і в ту благородну епоху бідність не завжди була пануючою, гроші потрапляли і на престоли монархів, і за кафедри єпископів та Пап. Та сам «каравальний», «еротичний» тип ставлення до багатства не давав піднестися вгору вавилонській блудниці буржуазності. Бідність була прикметою по-справжньому панської моралі…

Леон Блуа, за Бердяєвим, є трагічним реалістом. Це один із найглибших і найістинніших станів людської душі. Можливо, якби Блуа народився у ріднішу собі епоху, він не так гостро відчував би трагізм життя. Проте він народився в епоху, коли буржуа вирубували непересічність, висушували джерела творчості, прокладали дороги в Ніщо, а щоб люди з цих доріг не звернули, ставили для них лавочки комфорту та бездумного філістерського існування. Саме тому мислення та світосприйняття філософа було таким гострим та категоричним.

Вже досить давно існує думка, що марксизм є блюзнірською пародією на християнську есхатологію: замість Христа – пролетаріат, замість Страшного Суду – соціалістична революція, замість Нового Єрусалиму – комуністичне суспільство. Блуа мислить глибше, для нього «велична доля буржуа є вивернутим навиворіт Відкупленням, як його розуміють християни. Для нього одного рід людський має бути розіп’ятим» – «Неминуче, необхідно, абсолютно і навіки, – пояснює мислитель, – щоб усі істоти вільно і невільно були принесені в жертву для того, щоб буржуа перетравлював спокійно, щоб його кишки і нирки були в безпеці, щоб знали, що він є справжнім богом і що все створено для нього». На тлі цієї глибокої думки стає зрозуміло, що марксизм – це лиш пародія на породію, альтернатива генеральної пародії, і якщо комунізм, будучи внаслідок цього нежиттєздатним, дуже скоровідійшов до небуття, то капіталізм – це безпосереднє дітище «мавпи Бога» – має більше шансів дожити до кінця віків.

Сьогодні заради самоствердження буржуа розпинаються цілі континенти, національні спільноти, людські особистості. Заради нього розпинається екосистема Землі. Заради нього розпинається правда, свобода, творчість. Буржуазністю розпинається Церква. Точніше, буржуазністю розпинається, перекреслюється місія Церкви, що полягає у несенні хреста нонконформізму. Щоб залишитись Церквою – тілом Христа, а не Антихриста – християнам потрібно втікати від буржуазності. «Л. Блуа, – ідеться у “Лицарі бідності”, – не допускає жодного компромісу з буржуазним світом. Християнське життя – безумне, страдальче, невлаштоване життя. Тільки таке життя є абсолютним». Гадаю, ідеї Блуа не будуть чужими для тих, хто вирішив стати частиною Малого Стада…

Ігор Загребельний, спеціально для Zentropa.net

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *