Hot! Хто насправді стоїть за крадіжкою влади в ЄС?

Представляємо вам текст, автором якого є депутат Європарламенту і голова Британської Національної Партії (BNP) Нік Ґріфін. Матеріал є цінний з погляду на його дуже цінну аналітичну складову, яка стосується питання справжньої влади над утворенням, що називається Євросоюз.

***

Що стоїть за постійними нападками Євросоюзу на свободу та ідентичність Британії, а також всіх інших народів Європи? Це є одне з найважливіших, реальних політичних питань нашого часу.

Для Daily Express та інших пластикових патріотів з UKIP (Партія Незалежності Об’єднаного Королівства, помірковані євроскептики – прим. пер.) відповідь є підсумована одним словом – Брюссель.

Сьогодні, звісно, Єврокомісія та Європарламент є важливими елементами федералістичного Проекту. Однак вони є принципово виконавчими частинами – інституціями, які виконують віслючу роботу, а не людьми, які цю роботу планують.
Щоб дізнатися, хто насправді забезпечує загальну мотивацію а також напрямок Проекту Єврофіл, ми мусимо поглянути не на його знаних чиновників, а на їхніх поплічників і на поплічників цих поплічників.

Це не є легке поле для з’ясувань, але воно єдине з тих, на тему якого члени мого (що за іронія) фінансованого через ЄС дослідного колективу розвивають щораз ширші знання. Оскільки вони роблять це, то ми щораз краще і краще розуміємо, чому UKIP та їм подібні консервативні (через маленьке «к») євроскептики уникають цієї площини.

Федералістична крадіжка влади

Як приклад, стаття, опублікована на цій сторінці 15 липня 2011 року (http://www.bnp.org.uk/news/regional/its-our-last-chance-get-out-eu) надала нам деталі стосовно того, як Фонд Роберта Шумана забезпечив собі план використання кризи Євро як виправдання до величезного захоплення влади федералістами.

Для найкращого підтвердження цього факту, ця інформація так і не була ніде опублікована, хоча і можна доволі безпечно закластися, що Mail, Express i Times окреслюють її як «ексклюзивну» на відповідний час, прямуючи за типовою для них тактикою заробляння грошей на ідеях Британської Національної Партії, які було спеціальним чином підчищено.
Однак UKIP та їм подібні не дуже охоче прямують цією дорогою. Чому? Тому що «клапан безпеки» ВВС Найґель Фараж досконало знає, що не заглядаючи дуже глибоко, пильний і чесний дослідник відкриє факти про реалії світової політики, які здемаскують банки, глобальні корпорації та «американське» неоконсервативне лоббі як ключових гравців в форсуванні диктатури бюрократів Об’єднаної Європи.

UKIP є рабською про-банківською, бридко інтернаціональною організацією і знаходиться, грубо кажучи, під пальцем малого, але галасливого, про-сіоністичного лоббі. Це і є причиною того, чому Фараж не дозволить нікому в своїй партії обговорення таких тем, як банкстерське (банкстер – похідна від слів «банкір» і «гангстер» – прим. пер.) шахрайство готівкою, Спільну Мету (http://www.commonpurpose.org.uk/), чи теж про-ЄСівську роботу скритих, але добре фінансованих тіл, що пов’язані з американською владною елітою і зловорожими міжнародними фінансистами, як хоч би Джордж Сорос.
Але це є власне ті проблеми, про які значна кількість краще поінформованих виборців хоче почути з боку євро-реалістичного руху та їхнього євродепутата. І це є ті зв’язки, які мої дослідники тепер дійсно відкривають і оприлюднюють.

«Командний ланцюг»

Отож я тішуся, що в стані показати вам, що Фонд Роберта Шумана, замість того, щоб бути на вершині піраміди антидемократичного єврофільного перевороту, є de facto слухняний наказам, які видають люди, що знаходяться набагато вище в ланцюгу управління, в цій атаці на нашу суверенність, ідентичність та економічну незалежність.

Особливо важливими є глибокі, довготермінові зв’язки між Фондом Роберта Шумана, Національним Вкладом для Демократії (NED) та Інститутом Відкритого Суспільства, керованого Джорджем Соросом.

NED був заснований урядом США в 1983 році після того, як хвиля викриттів на тему вмішування в політику інших країн дискредитувала ЦРУ, відкриваючи 35 років їхніх міжнародних маніпуляцій. Національний Вклад для Демократії повинен був бути менш суперечливий, але мав ту саму мету – дестабілізувати ворожі уряди за допомогою фінансування опозиції.

Нібито створена під виглядом некомерційної організації для пропагування прав людини і демократії, NED був від самого початку інструментом імплементації політичної лінії еліти з Вашингтону/Волл Стріт. В 1991 році його перший голова, історик Аллен Вайнштайн, признався на шпальтах Вашінгтон Пост: «Багато з того, що ми сьогодні робимо, робилося таємно 25 років тому ЦРУ».

Наступного року різноманітні західні уряди створили клони/споріднені організації за зразком NED і тісно з ними пов’язані:

- Британський парламент створив Вестмінстерський Фонд для Демократії.
- Швеція попрямувала з Шведським Міжнародним Ліберальним Центром.
- В Голландії роботу доручено Фонду Альфреда Мозера.
- У Франції було створено два добре фінансовані клони NED: пов’язаний з Соціалістичною Партією Фонд Жана Жореса та Фонд Роберта Шумана.

На офіційній сторінці Державного Департаменту, Карл Ґершман задекларував, що всі ці фонди, люди і організації вносили вклад в «будівництво світового руху на користь демократії», «мережі мереж» з NED в її центрі.

«Радикальні націоналісти» в їхніх очах

В 1996 році щоб виправдати подальше підвищення бюджету NED, Конгрес отримав рапорт, в якому говориться: «Сполучені Штати не можуть дозволити собі відмовитися від такого ефективного інструменту закордонної політики в час, коли американські інтереси і цінності знаходяться під безперервною ідеологічною атакою з боку широкого спектру антидемократичних сил в цілому світі… [Вони] залишаються в небезпеці через глибоко вкорінені комуністичні режими, неокомуністів, агресивні диктатури, радикальних націоналістів, а також ісламських фундаменталістів. Беручи до уваги цю реальність, США не можуть дозволити собі на здачу ідеологічного поля битви цим ворогам вільного і відкритого суспільства».

Приклад застосування тактики цим «інструментом закордонної політики» з’явився 28 листопада 2006 року, коли керівники держав та урядів з 26 країн зустрілися з міністрами оборони і старшими військовими керівниками НАТО в Ризі, в Латвії.
Ціллю зустрічі була ідея будівництва європейського консенсусу в справі американсько/неоконсервативної «Довгої Війни», з метою створення «Нового Близького Сходу». Метою був збір європейської політичної і військової підтримки для ведених Сполученими Штатами військових дій на Близькому Сході і у Центральній Азії, а також тісно пов’язаною з цим боротьбою за нафту та коридори під нафтопроводи.

Паралельно до саміту, який розпочинався 27 листопада, пов’язаний з Клінтоном George Marshal Fund Transatlantic Centre провів конференцію в Ризі, на якій був господарем.

Участь в ній взяли політики, вище військове командування, генеральні директори корпорацій, аналітики оборонної і закордонної політики, експерти ЗМІ з «верхньої полиці», а також академіки Нового Світового Порядку.

Необережна «Довга Війна»

Серед учасників високої ваги були присутні представники Фонду Роберта Шумана, Сороса і Карнегі, разом зі Збіґнєвом Бжезінським, Узі Арадом (колишній директор Моссаду) і речником високо впливового, створеного в Вашингтоні Проекту Нового Американського Віку. Цей мозковий центр є напевно більш відповідальний ніж будь-який інший за розвиток американсько-сіоністичних планів «Довгої Війни», в яку спершу Блер і Браун, а тепер Камерон і Слеґ так необережно нас вплутали.

На порядку денному для чільних діячів Фонду Роберта Шумана та всіх решти були такі теми:

Роль НАТО на Близькому Сході в області енергетичної безпеки; Розширення НАТО з метою включення України і Грузії (важливе з погляду на нафтопроводи і транспортні коридори, що ведуть за басейн Каспійського моря) а також засідання на тему військової підготовки США/Британії/НАТО/Ізраїлю на Близькому Сході.

Важливо відзначити, що Інститут Відкритого Суспільства, фінансованого Джорджем Соросом, відіграв головну роль в спробі розпалювання «помаранчево-революційного» скинення демократично обраних, але про-націоналістичних чи проросійських урядів у Східній Європі.

Сорос відомий тим, що декларує себе ворогом всіляких проявів націоналізму в будь-якій європейській країні (на даний момент ми досліджуємо можливі зв’язки між його різноманітними фондами та послабленням зростаючих у силі націоналістичних партій також в Західній Європі).

Автор: Нік Ґріфін

Увага: Члени Британської Національної Партії слід пам’ятати, що актуальне видання журналу Identity містить серйозну, широко досліджену статтю (http://www.bnp.org.uk/sites/default/files/war_of_the_banks.pdf) на тему ролі NED і Сороса в просуванні подрібнених «арабських весен народів», а відтак величезного вкладу британських сил в найновіші заходи неоконсів – повітряні бомбардування і вбивства військових та цивільних жителів Лівії.

Хоча ця стаття свого часу була атакована за поширення”теорії змов”, всі включені в неї тези були пізніше підтверджені газетами естеблішменту яку Великобританії, так і в Сполучених Штатах.Безсумнівно, так само буде і з цим найновішим розслідуванням Ніка Ґріфіна, опублікованим тут. Це чудово, коли бачиш, як субсидії ЄС використовуються в такий хороший спосіб!

Сайт Ніка Ґріфіна http://www.nickgriffinmep.eu

Сайт БНПhttp://www.bnp.org.uk

Джерело: http://bnp.org.uk/news/whos-really-behind-eu-power-grab

Переклад: Ростислав Іваник

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *