Hot! Гроші та економіка. Аналіз і висновки.

Починаючи від появи грошей в історії людства і аж до 1971 року, гроші завжди були особливим товаром, що виконував роль загального еквіваленту, за допомогою якого порівнювалися між собою ціни будь-яких інших товарів. Врешті-решт, гроші виступали речовою одиницею виміру витрат суспільно-корисної праці, мірою вартості товару, так само, як мірою довжини виступає метр, а мірою ваги – кілограм. Сама по собі історія походження грошей і їх еволюція є історією виникнення і розвитку товарного виробництва і товарообігу. Особливе місце серед товарних грошей займали продовольчі гроші, а саме зерно й худоба. Це обумовлювалось тим, що до певного часу товарне виробництво носило біогенний характер, тобто переважна більшість всіх матеріальних цінностей (продукції) вироблялася за участі фізичної сили тварин і людини.

У XIX столітті виникає, так званий “золотий стандарт” – тобто спосіб організації грошових стосунків, при якому роль загального еквіваленту починає грати золото. Вперше золотий стандарт було запроваджено Англією в 1816 році після перемоги над Наполеоном. Незабаром значна кількість європейських держав робить цей фатальний, глибоко помилковий для себе крок. Помилковий вже тому, що перехід на золотий стандарт здійснюють держави з відносно незначними запасами золота. Більше того, замість друку власних грошей під товари, що наявні в достатній кількості, та чи інша держава тепер була змушена припинити власну грошову емісію і потрапляла у підготований лихварський зашморг зовнішніх позик. Річ у тому, що в економіці, збудованій на основі золотого стандарту, гарантується, що кожна грошова одиниця може за першою вимогою обмінюватися на відповідну кількість золота. При розрахунках між державами, що використовують золотий стандарт, встановлюють фіксований змінний курс валют на основі співвідношення цих валют до одиниці маси золота. Прибічники золотого стандарту відзначають, що його використання робить економіку стабільнішою, менш схильною до інфляції, оскільки при золотому стандарті уряд не може друкувати гроші, що незабезпечені золотом, на власний розсуд. Проте дефіцит золота автоматично викликає дефіцит платіжних засобів, а це призводить до штучного спаду товарного виробництва через незадовільну ліквідність товарів, що відразу призводить до глибокої економічної кризи.

У ХХ столітті, в товарному виробництві відбулися радикальні зміни, і воно стало техногенним. У основі виробництва тепер лежить техногенна енергія, саме вона і виступає у якості основного товару. Гроші, як і раніше, зберігають свою товарну форму. У Англії, Франції та США вводиться золотозлитковий стандарт, при якому банкноти обмінювалися на золото в злитках у необмежених розмірах. У Англії, наприклад, можна було обміняти не менше 1700 фунтів стерлінгів на 12.4 кг золота. В інших же країнах, де не було великих запасів золота, було введено золотодевізний стандарт. Девізи – це іноземні банківські квитки (банкноти) і інші платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків. При золотодевізному стандарті національні банкноти обмінювалися на валюти інших країн, а ті у свою чергу могли бути обміняні на золото. А оскільки банкноти обмінювали на золото лише в обмеженому колі країн (Англії, Франції та США), то як девізна валюта виступали відповідно фунт, франк і долар. Таким чином, при золотодевізному стандарті конверсія валют у золото стала здійснюватися в США, Франції та Англії. Інші ж країни безпосередньо обміняти банкноти на золото не могли. Це можна було зробити лише через девізи. Отже, обидві форми були “урізаним золотим стандартом”, оскільки вони не спиралися на обіг золота, а обмін банкнот на золото було обмежено. Крім того, національні валюти більшості держав були поставлені в залежність від валют США, Франції та Англії. Цей етап розвитку світової валютної системи тривав недовго. Поступово назрівали умови для кризи валютної системи. Незабаром вона була підірвана світовою економічною кризою 1929 – 1933 р.р. (Велика Депресія). У 30-х роках було скасовано обмін банкнот на злитки у Франції та Англії. Єдиною країною, що обмінювала свою національну валюту на золото були США (35 доларів за унцію золота). Напередодні Другої світової війни не залишилось жодної капіталістичної країни зі стійкою валютою. Війна призвела до поглиблення кризи валютної системи золотого стандарту.

У 1944 р. у Бретон-Вуді (США) була проведена валютно-фінансова конференція ООН, яка оформила третю валютну систему – Бретонвудську. Ця система по суті також була золотодевізною. За неї золото продовжувало функціонувати як основа валютної системи. А резервною валютою виступили долар і фунт стерлінгів. Було збережено золоті паритети валют, а золото продовжувало використовуватись як міжнародний платіжний і резервний засіб.

Таким чином, долар США було прирівняно до золота. З цією метою США продовжували обмінювати долар на золото іноземним центральним банкам за ціною 35 доларів за унцію. Крім того, було введено взаємну конвертованість валют. Співвідношення курсів валют і їх конвертування стали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених у доларах. Ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких рамках (+/- 1%). В результаті, під впливом США затвердився доларовий стандарт – світова валютна система була заснована на пануванні долару. Долар – єдина валюта, конвертована в золото – став базою валютних паритетів, переважаючим засобом міжнародних розрахунків, валютної інтервенції і резервних активів. Була встановлена валютна гегемонія США. Після Другої світової війни все це стало можливим завдяки пануванню США у всьому капіталістичному світі.

На початку другої половини ХХ століття світова економіка і торгівля розвивались швидкими темпами. Разом з тим руйнувалися і основи Бретонвудської валютної системи, оскільки продуктивність праці в промисловості США виявилася нижчою, ніж в Японії і Європі. Це призвело до зниження конкурентоспроможності американських товарів, а отже, до зниження їх експорту в Європу. В той же час відбувалося зростання експорту європейських і японських товарів у США. В результаті, в Європі накопичилась величезна кількість, так званих, євродоларів. Ці долари європейські банки, як правило, вкладали в американські казначейські папери, що призвело до зростання державного боргу США іншим країнам і створило промисловий дефіцит їх держбюджету. До того ж частину євродоларів було пред’явлено банками низки європейських країн до прямого їх обміну на золото. Золотий запас США почав зменшуватися. В результаті, у 1971 р. США вимушені були двічі проводити девальвацію (тобто зниження золотого вмісту) долара.

Врешті-решт, США відмовились від обміну долара на золото. Бретонвудська система зазнала краху. Це було пов’язано з тим, що структурні принципи цієї системи перестали відповідати умовам глобального світового виробництва і світової торгівлі. Сутність кризи Бретонвудської системи полягає в протиріччі між інтернаціональним характером міжнародних економічних відносин і використанням для їх здійснення внутрішньої валюти США – долара, який був схильний до знецінення.

У 1971 р. після офіційної відмови США обмінювати долар на золото фіксовані курси валют поступилися місцем плаваючим. Так розпочався четвертий (нині чинний) етап розвитку світової валютної системи. Юридично він був оформлений у 1976 р. в місті Кінгстон (острів Ямайка). Таким чином, за нової валютної системи її зв’язок із золотом було ліквідовано. З цієї миті, жодна валюта, у тому числі долар США, не має золотого вмісту і де-юре не обмінюється на золото. Незважаючи на даний факт, американський долар був, є і залишається основним платіжним засобом світової глобалізованої економіки.

Таким чином, ось вже майже 40 років, обдурене сіоністами людство за інерцією, через звички, що склалися, сприймає долар США (по суті, нічим не забезпечений папір) як гроші.

В результаті такої трансформації на земній кулі сформувався ринок нечуваної прибутковості. Спеціальний папір з нанесеним на нього малюнком, маючи собівартість виготовлення вимірювану центами, в товарообмінних операціях виступає в якості товару-еквіваленту вартістю 100 доларів. Країна, що надрукувала цей папірець, в обмін на нього отримує все, що лише побажає — золото, нафту, ліс, газ і тому подібне. Цікаво виходить, всі країни світу для здобуття світових грошей повинні експортувати матеріальні цінності, включно з золотом, США ж отримують їх безконтрольно і в будь-яких кількостях натисненням кнопки на друкарському верстаті. Корпорація, що є емітентом цього паперу, має надприбутковість. Щоправда, така прибутковість забезпечується при спрямуванні цих паперів “від емітента до споживача”. Цікавим також є і той факт, що у випадку повернення (ввезення) на територію США тієї або іншої доларової купюри, раніше віддрукованої для обігу, наприклад, в Європейських країнах, вона одразу вилучається з грошового обігу, інакше економіці США загрожували б нечувані гіперінфляційні процеси. Проте і без того, доларова імперія продовжує руйнуватись, криза поступово приймає безповоротний характер, США планує різко збільшити і без того чималий дефіцит держбюджету. Якщо в 2007 році витрати федеральної скарбниці перевищували доходи на $161 млрд. (1,2% ВВП), то в 2008 дефіцит збільшився до $455 млрд. (3,2% ВВП), а за перші чотири місяці 2009 фінансового року (який в США розпочався 1 жовтня 2008) він досяг рекордної відмітки — $569 млрд. 2009 року американський друкарський верстат працював ударними темпами: за даними банку Goldman Sachs, у 2009 дефіцит федерального бюджету США склав $1,43 трлн (10% ВВП). Заплановані високі темпи емісії доларів наводять жах навіть на фінансових ділків, що інвестують в американські активи. Справа не лише в масштабах випуску грошей, але і в здатності США обслуговувати державний борг, який досягнув вже $10,759 трлн, або 75% ВВП. Протягом останніх півтора роки державний борг зростав як сніговий ком. З 30 вересня 2008 року по 12 лютого 2009 він збільшився на $734,5 млрд, а за 12 місяців перед цим — на $1,017 трлн. Для порівняння: за попереднє десятиліття (1997– 2007 р.р.) борг США виріс лише на $3,595 трлн. Важливим моментом є ще і той факт, що всього лише 4 відсотки всіх віддрукованих доларів забезпечено реальним ВВП США. Це означає, що із 100 центів лише 4 забезпечені реальним товаром. Виходить, що 96 відсотків всіх емітованих доларів є паперовою макулатурою. В той же час, долар, як і раніше, залишається головною грошовою одиницею міжнародної торгівлі і основною резервною валютою всіх капіталістичних держав. Якщо уряди і компанії інших країн почнуть позбавлятися від долара, він знецінитися ще швидше. Зараз борги США просто колосальні. США не зможуть продовжувати накопичувати ці борги нескінченно — рано чи пізно країна оголосить дефолт, а долар буде замінений іншою валютою. Єврейські фінансисти вже зараз нахабно заявляють про можливість заміни у недалекому майбутньому американського долара новою єдиною північноамериканською валютою “амеро”. США оголосять про своє банкрутство, що завдасть найбільш нищівного удару по економіці планети за всю історію існування сучасної цивілізації. Звідси напрошується сумний, але однозначний висновок: населення країн, що ув’язли в світову фінансову систему і процеси глобалізації, стане “щасливим” володарем 90% доларової макулатури земної кулі. Іншими словами, кожен з нас вже сьогодні став жертвою фінансової афери світового масштабу. Неважко уявити, що станеться з глобальною світовою економікою і країнами, центральні банки яких сформували свої золотовалютні резерви в американських доларах, встановивши пряму залежність своєї національної грошової одиниці від положення долара на світових валютних біржах. Коли велика доларова афера досягне свого апогею, світова капіталістична економіка обвалиться, перетворивши на жебраків все населення цих країн.

Однак повернемося до проблем нагальних, провівши макроекономічний аналіз у більш вузьких рамках – в межах національної економіки.

Стан економіки будь-якої держави безпосередньо залежить від валютно-фінансової системи, в якій фінанси є певним економічним інструментом, що регулює виробництво і розподіл товарів через ринок ресурсів і ринок продуктів відповідно. З категорією «фінанси» взаємопов’язана категорія «кредит», як економічні відносини, що виникають при передачі майна або грошей на певних умовах з зобов’язанням їх повернення. Історія виникнення валютно-банківської системи – це історія розвитку товарного виробництва і обігу. Поки товарів було небагато, виробничо-споживча система обходилась без валютно-банківської, проводячи прямі обміни товару на інший товар. Зі збільшенням номенклатури виробництва потрібний продукт можна було отримати тільки пройшовши довгий ланцюжок обміну.

Прагнення спростити цю процедуру об’єктивно призвело до виділення такого товару, який частіше за інших застосовувався в обмінних операціях і став товаром-еквівалентом, своєрідним мірилом вартості інших товарів, тобто товарними грошима, які згодом придбали і документарну форму. Організація руху грошових потоків виросла в самостійну допоміжну функцію, для здійснення якої і сформувалася нинішня валютно-банківська система.

Головне, слід зрозуміти, що в нормально організованій валютно-банківській системі весь банківський і фінансовий сектор економіки має знаходитись виключно в державній власності, що в принципі можливо тільки при соціалізмі, при якому початкове суспільно-корисне призначення валютно-банківської системи зводиться до узгодження обсягів споживання кожного із суб’єктів виробничо-споживчої системи з розміром його внеску у формування необхідного суспільству масиву товарів і послуг.

При капіталізмі ж, валютно-банківська система повністю або частково знаходиться в приватній власності, як наслідок, це призводить до того, що приватні корпоративні інтереси власників банків і НКФУ (небанківські кредитно-фінансові установи) завжди будуть переважати над інтересами виробничо-споживчої системи, що складається з однієї сторони з підприємств і організацій (виробників товарів і послуг), а з іншого боку з населення, яке працює на цих же підприємствах, отримує заробітну плату і споживає створені товари та послуги.

Валютно-банківська система, що знаходиться в приватній власності маніпулює фінансовими потоками замість того, щоб забезпечувати складання окремих підприємств і галузей в єдину, пов’язану взаємними поставками безкризово функціонуючу виробничо-споживчу систему країни.

Існування безкризової економічної системи стане можливим при дотриманні елементарних законів економіки. Один з таких законів можна сформулювати наступним чином: будь-яке переміщення сировини, напівфабрикату або товару у виробничо-споживчій системі повинно супроводжуватися зустрічним потоком адекватної йому грошової маси. Кровоносною системою народногосподарського комплексу є валютно-банківська система. І країна, так само, як і людський організм, з неминучістю йде до краху, якщо хоча б в одній із систем припиняється кровообіг. Гроші за ефективного керування пов’язані в циклах виробничо-споживчої системи, будучи, по суті, технологічним середовищем, нездатним породити інфляцію. З елементарного здорового глузду стає очевидно, що кількість емітованих грошових коштів має суворо відповідати валовому внутрішньому продукту (ВВП), а значить технологічним потребам виробничо-споживчої системи і не міняти свого значення навіть у тому випадку, якщо в країні не буде ні грама золота і жодного долара, адже вони ніяк не впливають на процес виробництва. Ув’язування грошової маси з золото-валютними резервами Національного банку України позбавлена елементарного здорового глузду і застосовується виключно для штучного створення дефіциту власних засобів платежу та задоволення потреб банкірів-лихварів.

На даному етапі економічної кризи, що вразила Україну, грошову масу країни, завдяки діяльності валютно-банківської системи, стиснуто до такої міри, що лише 35-50% товарного переміщення супроводжується грошовими потоками, все інше – бартер, розписки, векселі, заборгованості – безглуздості співвідношення грошової і товарної маси.

Незважаючи на це, у багатьох технологічних системах країни ще є енергоресурси, сировина, обладнання, персонал, ринок споживання, але немає обігових коштів – паперових грошей з намальованими цифрами, забезпечених майбутнім простим продуктом. Однак позиція валютно-банківської системи щодо емісії – це лише квіточки на тлі прямого збочення її функцій.

При справедливому розподілі доходів у грошовій формі, будь-який грошовий приплив в ту чи іншу точку повинен відповідати адекватному надходженню на споживчий ринок товарів або послуг. Однак валютно-банківська система в умовах капіталізму формує всередині себе, як на полі чудес, самозростаючу вартість. У капіталістичній моделі економіки цей процес називається “ефект кредитного мультиплікатора”. Це означає, що мільйон, протягом року прокручений у банківських вкладах, трансформується в два. Отримані з повітря нечувані прибутки вихлюпуються на ринок, породжуючи інфляцію. При цьому темпи самозбагачення, не пов’язаного зі створенням матеріальних цінностей, товарів і послуг (ВВП), валютно-банківська система встановлює сама, свавільно маніпулюючи розміром позикового відсотка і отримуючи власні неймовірні процентні доходи від усіх грошей, які вона сама ж і створює.

Джерелом, генератором інфляції виступає позиковий відсоток, він задає рівень прибутковості всіх божевільних спекулятивних ринків, він відноситься до собівартості при отриманні кредиту і різко збільшує ціни на продукцію. Чим більше позиковий відсоток, тим багатшими стають суб’єкти валютно-банківської системи, тим ефективніше діє схема розорення підприємств народного господарства, тобто тих, хто в цей час вирощує врожай, виробляє товари, видобуває енергоресурси. Інфляція саме тому і виникає, що у фінансовому блоці самочинно, на основі лихварства, виникає дохід і купівельна спроможність, що з нього витікає без створення чого-небудь суспільно-корисного.

Приватні банки на чолі з НБУ перетворилися в головний центр спекуляції грішми у вигляді кредитів, які видаються часом під 100 і вище відсотків. Але ж будь-яка людина може зрозуміти, що якщо банк видав кредит під 100 відсотків, а потім отримав у два рази більше, то цим самим він витягнув двократну суму грошей з валютної системи країни і, отже, грошей у країні залишається ще менше, ніж було до видачі кредиту, і криза неплатежів, пов’язаних з відсутністю грошей, стає ще більш гострою.

Ще одна руйнівна функція капіталістичної валютно-банківської системи на чолі з НБУ полягає в перекачуванні народних багатств в міжнародні наддержавні банківські клани через виплату відсотків за міжнародними позиками. Сума боргових виплат незрівнянно висока в порівнянні з будь-якою іншою статтею бюджету. Так, на 1 січня 2009 року валовий зовнішній борг України становив 103,2 млрд. доларів США, або в перерахунку – 2200 доларів на душу населення України. При цьому державний борг України є порівняно невеликим і складає 19,3 млрд. доларів, з яких за урядовими зобов’язаннями – 14,6 млрд. доларів, а НБУ заборгував МВФ 4,7 млрд. доларів у вигляді першого отриманого стабілізаційного траншу. Однак набагато більше занепокоєння викликає приватний (корпоративний) борг, який сягає 83,9 млрд. доларів. Саме за рахунок цих коштів в Україні тривалий час відбувалося вдаване зростання ВВП і доходів населення. Майже половина зовнішнього корпоративного боргу (39,4 млрд. доларів) припадає на банківський сектор.

Активне входження західноєвропейських банків в Україну в останні роки супроводжувалося введенням значних кредитних капіталів в українську економіку. Це відбувалося через утворення дочірніх банків в Україні і надання їм кредитів. З початком кризи материнські європейські банки почали виводити кошти зі своїх дочірніх установ в Україні. Цим пояснювався катастрофічний відтік капіталу з української фінансової системи в останні місяці. Друга половина корпоративного боргу – 44,5 млрд. доларів США закріплена за іншими секторами економіки, що являють собою кредити в інвестиційні проекти і єврооблігації.

У 2008 р. обікравши український народ до нитки, приватні банки вивели свій капітал за межі України, в кишені своїх єврейських власників. Після чого, ці ж банки відкрито оголосили про проблеми ліквідності та платоспроможності. Погрожуючи власним банкрутством, банківський сектор став відкрито “шантажувати” уряд країни й НБУ, вимагаючи рекапіталізації, а також зовнішніх фінансових позик. З цього моменту, порятунок банків-упирів було перекладено на плечі українських громадян і держави, що в умовах гнилої капіталістичної системи марно намагається утримати на плаву свій банківський сектор і валютно-банківську систему в цілому.

Варто також враховувати, що витоки безмірного багаторазового оподаткування продукту при просуванні його по технологічному ланцюжку криються в необхідності масштабних виплат кредиторам з держбюджету, з виплачених нами податків. І ось це лихварське ярмо Україна і весь наш народ тягнуть виключно завдяки капіталістичному підходу до питання формування валютно-банківської системи. Невже ці прості думки, до цих пір, не дійшли до наших горе-фінансистів та економістів? Фактично, саме НБУ, приватні банки і НКФУ одночасно розкручують спіраль інфляції, будучи головними ініціаторами стагнації виробництва.

Що стосується української податкової системи, а точніше того, у що вона перетворилася краще навіть не згадувати. Це щось таке, що вже вище всілякої людської уяви через своєю безглуздість та неподобство. Можна ще довго перераховувати всі безглуздості та шкідливості існуючої грошової системи, однак саме вона і є головним руйнівником України, її могильщиком. І поки ця система не буде перебудована, ні про яке відродження, чи навіть, хоча б про уповільнення швидкості розпаду народного господарства і самої цивілізації, говорити просто не доводиться. Ось чому зараз марно навіть говорити про економіку, про якісь економічні шляхи виходу з кризи. Поки не буде створено соціалістичну валютно-банківську систему, нічого змінити неможливо. Але й спроби змінювати окремі елементи цього хаосу є безглуздими й порочними.

Фінансова система країни повинна бути розбудована заново, на засадах кращих рис і основних принципів побудови банківської системи СРСР. По суті, в СРСР була створена дивна по стрункості та завершеності валютно-банківська система, яку по праву можна назвати вершиною системного будівництва в людській історії, яка пов’язала в єдине ціле гігантський Євразійський континент. І те, чого досягла країна з цією системою – причому, одна, не спираючись на ресурси решти світу, як країни західних демократій і США, не може не викликати захоплення і поваги. Ми не прагнемо копіювати всю економіку СРСР, однак ми візьмемо все те найкраще, що давало реальну можливість жити і розвиватися більш ніж 280 мільйонам громадян.

Антиподом ринкової економіки визнається економіка, заснована на абсолютизації державного планування економічних процесів. У різні історичні періоди ми жили між цими двома, рівною мірою неприйнятними, орієнтирами розвитку. Для блокування суспільно-корисних механізмів управління існують дві економічні школи: економісти-ринковики та економісти-плановики, метою яких є колихання маятнику нерозуміння то в один, то в інший бік. Насправді ж, план і ринок – це не взаємовиключні, а взаємодоповнюючі один одного інструменти. Перспективу ми будемо мати, якщо економіка стане плановою з добре налаштованим на виконання плану ринковим механізмом. При цьому, найважливішим чинником становлення майбутньої народної економіки є формування валютної системи закритого типу з неконвертованою національною грошовою одиницею. Це означає кінець вакханалії іменованої вільною міграцією транснаціонального капіталу, що приносить лише бідність і кредитне рабство! Адже національна грошова одиниця більше не буде залежати від хаотичних валютних курсів та міжнародних біржових спекуляцій. Це означає централізацію зовнішньої торгівлі – всі зовнішньоекономічні операції відтепер будуть здійснюватися на основі клірингу через спеціалізовані державні установи, наприклад Зовнішекономбанк, шляхом здійснення взаєморозрахунків за принципом взаємного заліку вимог контрагентів, а також виходячи з умов балансу платежів. Використовуючи даний підхід, державі вдасться проконтролювати стан зовнішньоторговельного платіжного балансу, а отже забезпечити стабільність національної економіки.

Що ж стосується самої валютно-банківської системи, то в ній більше не буде місця приватним банкам, не буде і нинішньої дворівневої системи. Після націоналізації і перебудови банківської і фінансової системи буде покладено кінець процентному рабству та лихварству, як головному джерелу нетрудових доходів, що видобуваються шляхом легального грабування всього українського народу, а також національної економіки.

Нова банківська система, будучи серцем економіки, повинна перебувати в державній власності, і бути розбудованою за ієрархічним принципом, аналогічно тому, як країну розбудовано за принципом адміністративного поділу. Таким чином, необхідно створити нову банківську структуру, до якої будуть належати:

1) Головний (центральний) банк;
2) Обласний банк – в кожній області;
3) Міський банк з філіями – у кожному місті;
4) Районний банк з філіями – у кожному районі

Всі перелічені банки будуть перебувати в підпорядкуванні зверху-вниз. При цьому важливим є не просто адміністративне підпорядкування, а ще й те, як будуть враховуватися і переміщатися грошові кошти. Так, всі грошові безготівкові кошти банку нижчого рівня, наприклад, районного, будуть враховуватися на рахунках банку верхнього рівня, наприклад, міського. Всі кошти міських – в обласному, обласних – в центральному. Усі банківські рахунки будуть тепер міжфіліальними рахунками, а не кореспондентськими, як це прийнято в капіталістичній дворівневій банківській системі.

За умов нової фінансової системи зміняться принципи перерахунку (пересилання) грошових коштів. Наприклад, якщо гроші будуть пересилатися з одного району однієї області, наприклад, в інший район іншої області, то відповідні суми будуть списуватися з рахунку районного банку відправника, з його міського ностробанку, з обласного банку, в якому зберігається рахунок міського та будуть одночасно записуватися на рахунок іншого обласного, міського та районного банку за напрямком пересилання. Вся операція буде в точності фіксуватися Головним (центральним) банком. Таким чином, одна операція буде знаходити своє відображення відразу у великій кількості рахунків банків різних рівнів. І тут вже що-небудь сфальсифікувати, послати якусь фальшиву платіжку, вкрасти гроші з цієї системи буде як практично, так і теоретично неможливо. Так назавжди буде виключено небезпеку банківських крадіжок, що процвітають у наш час. Більш того, нова платіжна структура дасть можливість щодня, швидко і точно зводити баланси по всій банківській системі країни. Завдяки цій можливості завжди буде достеменно відомо, скільки грошей на той чи інший момент знаходиться в державі з точністю до останньої монети. А якщо ми врахуємо, що гроші – це найважливіший державний ресурс (не менш важливий ніж ресурси електроенергії або вугілля і нафтопродуктів), і те, що обсяг грошової маси в найбільшій мірі впливає на стан і розвиток економіки, то зрозуміло, наскільки велике значення такого обліку.

В нинішній капіталістичній системі всі банки незалежні і непідзвітні в своїй діяльності нікому крім НБУ, який в реальності виконує роль “непрацездатного каліки” – статиста. Саме тому сьогоднішнім банкірам про таку систему обліку можна тільки мріяти. Нинішній уряд і НБУ, який здійснює формальне керівництво банківською системою, отримують дані про кількість грошей в країні методами непрямих оцінок, використовуючи різного роду “грошові агрегати”. У свій час в США та Європі були розроблені цілі науки про те, як визначити обсяг грошової маси. У поданій вище моделі соціалістичної банківської системи в таких науках просто немає потреби вже тому, що кількість грошей буде завжди відомою на кожен день, просто зі щоденної банківської звітності. У соціалістичній банківській системі, яка як раз і є насправді єдиною валютно-банківською системою, всі лінії і потоки грошей обладнані відповідними вимірювальними приладами, які дають повну і вичерпну характеристику – де і скільки є грошей, куди і як вони переміщуються. Такій валютно-банківській системі притаманна велика мобільність, при нестачі грошей в тому чи іншому регіоні можна легко перекинути туди необхідні грошові кошти.

Соціалістична банківська система дозволяє мати банки різних рівнів і розмірів – від найбільшого Центрального банку до дрібного банку сільського, районного чи селищного рівня, що дозволить “дійти” з грошима до будь-яких найбільш “глухих” околиць нашої країни. Фактично, вся банківська система являє собою єдиний багатофіліальний банк, тому її ще можна назвати багатофіліальною банківською системою, на відміну від капіталістичної “багатобанківської системи”. Таким чином, соціалістична банківська система є унікальним інструментом розбудови по-справжньому дієздатної та ефективної економіки, єдина мета якої полягає в тому, щоб служити інтересам народного господарства, а значить і працювати на весь український народ. Тільки так стане можливою побудова справжньої народної спільноти, спільноти соціальної справедливості, в якій не буде місця кредитному рабству й нетрудовим прибуткам. Тільки так, нарешті, вдасться покінчити з армією паразитів: банкірів-лихварів, фінансових воротил, біржових ділків, товарних спекулянтів та іншої мерзоти. Тільки так наш народ знайде справжню свободу, назавжди позбувшись пут капіталізму та експлуатації!

Автор: Макс К.

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *