Hot! Естетика авантюризму: Євген Коновалець

Один із героїв Національно-визвольних змагань 1917-1920 років, творець і лідер організованого націоналістичного руху, легенда «закулісної» міжнародної політики міжвоєнного часу Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в селищі Зашків, що на Львівщині. Закінчивши місцеву народну школу, він продовжив навчання у львівській гімназії. Згодом, у 1909 році, Коновалець стає студентом юридичного факультету Львівського університету.

В університеті Коновалець стикається із рафінованим польським шовінізмом, котрий демонстрували як викладачі, так і студенти-поляки. Це сприяє кристалізації його патріотичних поглядів, а також зростанню громадсько-політичної активності. З-поміж іншого, остання виявляється у формі, далекій від пацифістського політиканства – у 1910 році він виступає як організатор і один із найактивніших учасників антипольських студентських заворушень.

На формування націоналістичного світогляду Коновальця також значною мірою вплинули атентат Мирослава Січинського (убивство українським студентом М.Січинським польського шовініста Анджея Потоцького) та знайомство з Д.Донцовим (особливий вплив на Коновальця здійснив реферат Донцова «Сучасне положення нації і наші завдання»).

Розуміючи необхідність плекання українських мілітарних сил, Коновалець спричинився до розвитку стрілецького руху, одначе на фронтах Першої світової війни йому довелося воювати не в лавах легіону УСС, а в одному з полків «Ляндверу» («Крайової оборони»). У 1915 році в ході битви на горі Маківці Коновалець потрапляє до московського полону, в якому перебуває аж по 1917 рік.

Втікши з полону, Коновалець їде до Києва, у якому замість налагодження державного життя бачить соціалістичний безлад. Попри протидію політиків-ліваків на кшталт Винниченка, Коновальцю вдається розпочати формування Куреню січових стрільців, котрий із часом став найбоєздатнішим військовим підрозділом Наддніпрянської України. Коли московська орда підступала до Києва, саме Коновалець разом із А.Мельником розгромив повстання збільшовиченої черні «Арсеналу». На початку березня 1918 року підконтрольні Коновальцю військові підрозділи спільно з іншими військами УНР визволили Київ від більшовиків.

Досвід участі у національно-визвольній боротьбі на Наддніпрянщині з одного боку підтвердив соборницькі переконання Коновальця, з іншого – показав шкоду політиканства та ідейної лівизни. Поразка у боротьбі за незалежність, окупація українських земель чотирма сусідніми державами не примусила його розчаруватися і опустити руки. Подальші майже два десятиліття він без зайвого демократизму очолював авангард боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. У 1920 році за його ініціативою створюється Українська Військова Організація, у 1929 році – Організація Українських Націоналістів. І для ветеранів УСС, УГА та армії УНР, і для молодого покоління Коновалець є беззаперечним авторитетом – для них він ніхто інакший, як Вождь українських націоналістів.

Звісно, уся повнота заслуг УВО та ОУН належить не лише Коновальцю, проте його геній значив для організованого націоналістичного руху надзвичайно багато. Насамперед, потрібно пам’ятати про дипломатичний хист Коновальця: завдяки цьому хисту йому вдалося вгамувати тертя між націоналістами молодшого і старшого поколінь, а це була аж ніяк не легка задача.

Дипломатичний хист знадобився Коновальцю і на міжнародній арені. Під його керівництвом УВО, а згодом і ОУН налагодила зв’язки з урядовими колами та спецслужбами Литви, Німеччини, Іспанії, Франції, Англії та Японії. Наведемо декілька епізодів такої співпраці. У 1925 році ґданська філія УВО… посприяла литовській розвідці в справі транспортування до порту Клайпеди двох закуплених у Німеччини підводних човнів. В наступному році націоналісти здобули план нападу Польщі на Литву. Коновалець передав цей план литовцям, а також представникам Англії та Німеччини. Відтак, Литва – стратегічний союзник українського визвольного руху у боротьбі як проти Росії, так і проти Польщі – була врятована від невигідного їй військового конфлікту.

… Наказ про ліквідацію Коновальця видав сам Й.Сталін. Коновалець був занадто помітною і невигідною для більшовицької Москви постаттю. 23 травня 1938 року один із найкращих віртуозів радянських спецслужб П.Судоплатов вибухом бомби обезголовив (щоправда, ненадовго) український визвольний рух. Студентські заворушення, буремні роки війни й «авантюризм» міжвоєнного часу увінчалися солодкою смертю героя…

Двадцять років по тому, стоячи над могилою Коновальця, його наступник С.Бандера промовив наступні слова: «Невичерпне джерело сили наших душ – християнська віра в Бога, в Його справедливість і безмежну доброту, віра в безсмертність людської душі – дає нам певність, що наш Провідник приймає участь у новому, вищому й незнищимому житті. З цієї самої віри черпаєм переконання про нерозривний зв’язок Його й інших поляглих борців за волю з нашими дальшими визвольними змаганнями. Цей зв’язок полягає не тільки на їхньому вкладі у визвольну справу за життя, але продовжується далі в інший, містичний спосіб. Розділені кордоном смерти, але з’єднані зв’язком віри, ідеї і любови – живі та померлі можуть собі взаємно помагати перед Богом і через Бога». Пам’ятаючи ці слова, пам’ятаймо і самого Вождя українських націоналістів…

Ігор Загребельний

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *