Час мереж

Двадцяте століття закінчилося в листопаді 1989 року з падінням Берлінської стіни. Століття ХХІ неофіційно розпочалося в 1993 році з початком широкомасштабного поширення Інтернету. Без жодного сумніву: прийдешнє «глобальне павутиння» знаменує небачену досі епоху: Добу мережі. Інтернет це мережа без жодних меж та осереддя. Це децентралізований, інтерактивний та горизонтальний засіб зв’язку, який з’єднує користувачів зі швидкістю електрона, створюючи певний тип планетарного розуму, нейронами якого є з’єднані індивіди. Понад 13 мільйонів людей вже долучились до цього глобального комунікаційного суспільства, яке просто долає всякі кордони та пункти контролю. Щомісяця один мільйон нових «контактів» долучається до цієї системи. На нових «інфо-шляхах», де письмо, звук та зображення змішуються в єдиній цифровій мові, постає Новий світ, «кібер-світ», зі своїми «кібергромадянами». Ні влада, ні політики і досі не зрозуміли точних обсягів та наслідків цього феномену.

Кожна технологічна еволюція створює свою власну ідеологію, а ця ідеологія спрямовує суспільні зміни. В традиційних суспільствах, людські відносини були переважно територіальними і відбувались в нескінченному тривимірному просторі. Урбанізація докорінно змінила цю модель. До розділення місця роботи з місцем проживання деякі види суспільної діяльності додали ще й дозвіл на щоденне полишення постійного місце проживання (мультилокалізація). Простір став атрибутом на зразок всіх інших, який можна продавати, накопичувати чи обмінювати. Пришестя мережі трансформувало і прискорило цей процес. В той час як спілкування (комунікація) стає суттєвим рушієм суспільних відносин, розширення мережі сприяє фрагментації та де-інституалізації суспільства.

Немає вже більше приналежності, немає більше відданості: категоричним імперативом стало «бути он-лайн». Політичні партії більше не становлять ефективних засіб досягнень своїх цілей індивідами, в той час як громадські об’єднання та «рухи одного питання» втопили профспілки. В світі мережі немає більше націй та населень, натомість панують множинні й вітряні належності: племена, діаспори та клани.

Плеєри та мобілки, серед всього іншого, докладаються до позбавлення вільної людини розміреності в житті. «Завтра вулиці та площі», мовив колись Ален Фінкелькрот, «будуть наповнені вічно зайнятими мутантами, що розмовлятимуть самі з собою». Отак твориться кочове суспільство – кочівлею предметів, цінностей і людей – що відкриває наскрізну модальність спілкування, підточуючи всі класичні інституційні та пірамідальні структури. Постає новий віртуальний світ позбавлений відстаней та строків придатності: світ неконтрольованої таємної мережі, в якій циркулюють неметеріалізовані об’єкти, даючи на виході цього процесу матеріальний зиск; світ, що став фінансовими джунглями, де фондові біржі перетворились на електронні казіно.

До кочівництва додається вічне сидіння вдома. Інтернет є засобом спілкування однак властива його форма спілкування скасовує виміри простору та часу, в контексті яких виражається (чи радше сказати виражалась) людська свобода. В такий спосіб, Інтернет ув’язнює індивіда в його приватній сфері, яка дедалі більше зводиться до злягання з пультом від телевізора чи клавіатурою. Швидке поширення практики віддаленої роботи прямує в тому ж руслі. Якщо виникла можливість відкривати для себе світ сидячи вдома, задається питанням Пол Вірільйо, для чого ми тоді взагалі існуємо? Насамкінець, мережа наголошує на суттєвих рисах цієї доби: постійне перебування у настрої швидкого переходу (мов під час переключання каналів на ТБ), забуття історії та «витоків», отримання втіх суто через привілейований доступ до чужого досвіду. Свобода самовираження дедалі більше зводиться до її комерційної форми, абсолютного суверенітету споживача. Біл Клінтон назвав електронну комерцію «Диким заходом тотальної економіки». У всесвіті, де все стає досяжним через мережний маршрутизатор, тільки ринок віднаджує людей від самотності.

Пришестя мережі також творить форми людських зібрань нового типу. Коли всесвітній День молоді надихає мільйони молодих католиків зібратись в Лонгшампі, коли сотні тисяч осіб беруть участь в бельгійському «білому марші», коли два мільйони басків протестують проти терору з боку ЕТА, коли мільйон італійців прямує до Мілану протестуючи проти поділу їхньої країни, коли незліченний натовп проводжає Леді-Ді в останню путь, оголошуючи після смерті колишню зірку жовтої преси святою та мученицею, соціологи вдаються до терміну «нерозпізнані масові рухи». Ці, більш-менш спонтанні, грандіозні зібрання правдиво виражають тип маніфестацій, що відповідає світові мережі.

Окрім банальний відмінностей в мотиваціях, всі вони складають унікальне явище: постмодерні способи ствердження почуттів, переконань та спільного способу життя, встановлених всередині теперішньої тенденції ствердження колективних ідентичностей які виходять за межі звичної нам системи належностей.

Отже, потоки повсюдно заміщують території.

Інтернет це тільки найпомітніша форма цієї детериторіалізації . Ми знаходимось на зорі цього феномену, а той хто вірить в те, що він може бути пущений за короткий час в зворотньому напрямі ймовірно помиляється. Поява світу Інтернету ставить складні питання. Стан завтрашнього дня залежатиме від того, яку відповідь ми зможемо дати на нього.

Ален де Бенуа
«Diorama», № 208 – листопад, 1997. Подається за: http://www.alaindebenoist.com/pdf/time_of_the_nets.pdf
Переклад: ОБ

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *