Бути ідентитером

idddП’єр Шатов
Борцям за ідентичність, а в більш широкому значенні всім людям, які прагнуть знайти та захистити своє коріння та підвалини своєї культури, часто приписують «втечу в минуле» чи «ностальгію».

Просування традиційних моделей, які складали основу нашої цивілізації, та прагнення зберігати їх особливості, розцінюють, таким чином, як наслідки боязні майбутнього та незадоволення сьогоденням, в яке начебто не вдається належно «інтегруватися».

Окрім того факту, що труднощі «інтеграції» в цю пародію на суспільство, цілком аномічне та до істерії матеріалістичне, яке являє собою сучасний світ, були б радше ознакою нормального психічного стану. Важко уявити щось більш хибне за цей поверховий аналіз, що зводить образ активного борця за свою ідентичність до переляканого ретрограда, який мріє про гіпотетичне повернення до примарного «золотого віку».

Зовсім навпаки, якщо людина, яка обороняє свою ідентичність, так дбає про своє коріння, сутність та багатство своєї історії, то це не для того, щоб зачинитися в комфортабельній музейній башті зі слонової кості, а щоб черпати в цій спадщині сили та засоби для будівництва нових обріїв та майбутнього, що відповідає її природі.

Усвідомлюючи, що ідентичність, як це сформулював Ален де Бенуа у своєму останньому творі ["Nous et les Autres. Problématique de l’identité" - "Ми та Інші. Проблематика ідентичності"], є не тим «що ніколи не змінюється», а «тим, що змінюється в особливий спосіб»; борець за свою ідентичність тримається на однаковій відстані від консерватора, який хоче зберегти все, навіть те, що є поганим, та від прогресиста, який хоче змінити все, навіть добре.

Борець за ідентичність бажає відновити обірвані зв’язки з найглибшою пам’яттю, мужньо зустріти завтрашні виклики, але не зі сталевою зброєю, яку викувала невідома йому багатонаціональна компанія, а з тим, що створено його душею та вирує в його крові, з тим, що відрізняє кожний народ і є його цінністю, а відтак – багатством усього світу.

Отже, радикальний розрив із сучасністю та її нігілістичними блуканнями (надмірне споживання, індивідуалізм, невротичний гедонізм, космополітизм, одноманітність…), що нав’язуються сьогодні, аж ніяк не є «відходом в минуле», а зовсім навпаки –єдиним шляхом, який дозволить сподіватися, що ми зможемо забезпечити нашим дітям інше майбутнє: не лоботомованого, запрограмованого на покупки, клона та не нового недоторканного раба ісламізованого обскурантизму.

Саме це майбутнє, що несе численні загрози і глибокі драми, рівно як і величезні надії, спонукає нас, ідентитерів, залучатися все більше і більше до боротьби, яка означатиме, що європейські народи візьмуть майбутнє в свої руки або зникнуть.

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *