Hot! Бард Холодного Яру (Юрій Городянин-Лісовський)

Доля занесла Юрія Городянина-Лісовського до Холодного Яру у лютому 1920 року. На той час він уже встиг повоювати і на фронтах Першої світової, і у складі Запорізької дивізії Армії УНР. І це у свої 22 роки! Зараз чимало його земляків у такому віці, продовжуючи «сидіти у батьків на шиї», лиш закінчують вузи…

Народився Юрій у січні 1898 року. Родина майбутнього героя мешкала у селі Демидівка, що на Полтавщині. Батько був кадровим військовим, мати походила зі шляхетського польського роду. Пішовши стопами батька та й, очевидно, не одного зі своїх предків, Городянин-Лісовський здобував військовий гарт у боях Першої світової війни. Наразі дослідники не можуть однозначно сказати, де саме воював Юрій, і констатують лиш те, що військову службу він почав у «кавказькій кавалерії» під командою князів Хана-Нахічеванського та Султан-Гірея. Саме під їхнім керівництвом, а також спостерігаючи поведінку кавказьких воїнів-мусульман Лісовський «хапнув магометанської воєнної етики». Пізніше, на сторінках своїх творів він кілька разів буде наголошувати, що українцям не було б зле повчитися у горців…
Маючи серйозні проблеми зі здоров’ям, у Холодному Яру Юрій залишився з метою підлікуватися, щоби потім, набравшись нових сил, наздогнати своїх побратимів і продовжити боротьбу у складі регулярного війська. Одначе тамтешні повстанці переконали його, що він як досвідчений офіцер принесе більшу користь у складі їхніх військових формувань. Відтак, у його житті розпочинається нова епопея – холодноярська. Ця епопея тривала тільки один рік, але була насиченою настільки, що ціле життя багатьох обивателів у порівнянні з нею – це непомітна мізерність. Сліпі, глухі і безумні люди сучасності,убезпечившись у мирі, матеріальному комфорті, такій-сякій медицині та інших «благах», гадають, що60-70 років їхнього існування варті того, щоб їх прожити. Яка наївність…

Буваючи у різних місцевостях України, Юрій Городянин-Лісовський зауважив різницю, котра існувала між багатьма українськими селянами та селянами Холодного Яру. На Чигиринщині він побачив «селянство, що не любило гнути шиї, серед якого не загинули ще без сліду войовничі традиції предків-козаків, яке однаково любило і плуг і рушницю… В інших районах повстання спалахували, переважно, стихійно, коли “товариші” починали через міру обдирати селян – тут селянин завжди готовий був вхопити зброю і йти назустріч ворогові».

Навесні 1921 року Городянин-Лісовський, виконуючи наказ, нелегально відправляється до Львова, щоб налагодити зв’язок між повстанцями та урядом УНР. Там він бачиться з генералом Юрієм Тютюнником і спостерігає за купкою політиканів, котрі у той час, як Україна продовжувала горіти вогнями антибільшовицької боротьби, залишалися у полоні соціал-демократичних єресей.

У 1922 році він знову відправляється до окупованої більшовиками Наддніпрянщину, де займається революційною антирадянською діяльністю. Згодом – арешт і витончена гра зі слідчими, внаслідок якої він не лише приховує своє холодноярське минуле, але й, відкинувши висунуті звинувачення, виходить на волю. Його вербують у якості агента ГПУ, і він цим удало користується – веде подвійну гру, зриваючи не одну чекістську операцію. Одначе невдовзі його чекають новий арешт і вирок – тривалий термін ув’язнення. Щоб утекти з неволі, він симулює психічне захворювання і з часом потрапляє до психлікарні. Втеча йому вдається, і він, замітаючи сліди, скитається по теренах імперії зла. Нарешті, на початку тридцятих, він перетинає кордон і опиняється в Західній Україні.

Вибравшись із червоного пекла, Городянин-Лісовський продовжує боротьбу: на цей раз – пером. Під прізвищем Горліс-Горський він публікує низку творів, найвідомішим із яких є документальний, автобіографічний роман «Холодний Яр». Ці твори приносять йому славу і популярність. Здавалось би, він уже достатньо повоював, достатньо послужив Україні зі зброєю в руках і можна було забути про зброю, залишивши собі лиш перо. Можна було передавати естафету… Одначе шляхетний воїнський порив давав про себе знати. Спочатку ми бачимо його у лавах борців за незалежність Карпатської України. Опісля Городянин-Лісовський знову надягає військову форму уже в Фінляндії, котра стала об’єктом агресії з боку більшовицької Москви, – щоб підтримати фінів, Юрій формує окремий український відділ на боці їхньої армії…
Як і десятки тисяч інших українців, Юрій Городянин-Лісовський у Другій світовій війні бачить шанс для відродження української державності. У 1942 році він повертається на Чигиринщину. Працює, так би мовити, на «культурній» ниві – робить усе, щоб відродити пам’ять про героїв Холодного Яру, усе, щоб належним чином ушанувати пам’ять своїх загиблих побратимів… Проте цим його діяльність не вичерпується. Розуміючи, що головним ворогом України є не Німеччина, а Москва (тим паче, опанована сатанинською ідеологією комунізму), він співпрацює з німецькими спецслужбами й допомагає їм боротися з радянською агентурою.

Потім був відступ на Захід і табір переміщених осіб у Новому Ульмі. Потім… таємниче зникнення і смерть. Городянин-Лісовський загинув восени 1946 року. За поширеною нині версією, до його смерті причетна Служба безпеки ОУН. Що ж, цілком імовірно, що ця версія відповідає дійсності. Бандерівці підозрювали Юрія у співпраці з радянськими спецслужбами і дійсно могли бути причетними до його ліквідації. Та це – далеко не привід розчаровуватися ні в Городянину-Лісовському, ні в СБ ОУН, котра і в Україні, і на Заході мужньо виконувала власні обов’язки, захищала українців, завдавала потужних ударів по щупальцях сатанинської імперії.

Радянська агентура на той час опанувала не лише середовище переміщених осіб, але й спецслужби західних країн. Чого лишень вартий Кім Філбі… Відтак, СБ ОУН намагалася за всяку ціну вибити цю агентуру. Зрозуміло, що в СБ, як і будь-якій іншій установі, працювали люди, котрі могли помилятися, і що серед ліквідованих СБ осіб могли бути невинні. Та за тих умов діяти інакше було неможна. Це звучить досить жорстоко, але в тодішніх умовах протистояння з ворогом краще було знешкодити дев’ятьох невинних і лиш одного винного, ніж залишити живими усіх десятьох, адже той один міг згубити сотню і завдати величезного удару визвольній справі. Гадаю, і самому Городянину-Лісовському подібна логіка не була чужою.

На рахунку Юрія життя не одного червоного бандита, що наважився ступити на святу холодноярську землю. На його рахунку не один акт справедливої помсти слугам нечистого. А ще… ще на його рахунку тисячі українських сердець, що, прочитавши «Холодний Яр», запалали вогнем боротьби. Зі сторінок роману, підписаного прізвищем Горліса-Горського, до нас взивають і закликають помститися сцени більшовицьких звірств. Зі сторінок роману нас кличуть до Чину подвиги холодноярських героїв. Із цих сторінок ми знаємо, що добро повинно бути з кулаками, а інколи – з кинджалом у руці…

«Беру кинджал і підходжу до уповноваженого “по барьбє с бандітізмом” – здоровенного москаля-матроса. Скорчившись, благає подарувати йому життя. Клянеться, що поїде відразу до свого “радімого” Петрограда і ніколи в Україну більше не повернеться. Розмахнувшись, вбиваю кинджал у ліву нагрудну кишеню його френча. Чекіст падає, судомно чіпляється пальцями за траву – мовби хапається за саме життя. Дивлюся якийсь час на заслинений труп і усвідомлюю, що та ненависть у мені не до цієї потворної купи м’язів, а до цілої ворожої сили, яка руками цих тварин, що навіть померти гідно не вміють, прямує, не перебираючи в засобах, до своєї мети. Усвідомлюю, що від того, скільки цеглинок ворожого муру проб’ємо лезами і кулями, залежить підсумок боротьби»…

Сторінки «Холодного Яру», рівно ж, як і сторінки усього життя його автора закликають нас продовжувати вибивати цеглинки. Більшовицька недобудова розсипається, лишаючи по собі неоколоніальні руїни бездуховності. Поміж цих руїн будується Вавилонська башта тоталітарного лібералізму. Нехай будують – Господь буде на боці тих, хто вибиває цеглини неправди…

Ігор Загребельний

1 відгук

  1. “Холодний яр” – неймовірно сильна книга, дуже актуальна зараз.

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *