Hot! Сіверянський край

За східними схилами Дніпра, на півночі Чернігівщини та Сумщини, лежить східне Полісся. Самою природою відірване від основного масиву північного краю, вирізняється і в етнографічному контексті. Перш за все, слід пригадати мовні особливсті. На загал північна гілка українських говорів (одна з трьох – і за лінгвістичними дослідженнями, найстарша) зберігає надміру архаїчних рис, що вже відмерли в інших районах. А східнополіська група найбільш багата ним, до того ж нерідко видається результатом зближення з білоруським та російським мовними морями. Найкраще пояснення подібному стану – найбільший вклад у формування давньоруської літературної мови, відомої нам з літописів та перекладних збірників. Часто непідготовленому читачу впадає в очі висока відмінність сучасної і тодішньої мови українців, хоча з часом знаходить фонетичні риси, досі нам питомі (як домінанта “і” над “е”). Це тому,що мова кобзаря і Лесі Українки побудована головно на полтавсько-черкаських діалектах південно-східної наймолодшої гілки, тоді як давні русини Києва спілкувались на мові поляно-сіверянського прикордоння. По татарських навалах і спустошенню Лісостепу населення відступає у ліси – і багато на Лівобережжя. Тому з повним на те правом називаємо місцевих жителів мовними спадкоємцями княжого Києва. Та давня мова сильно вплинула на формування білоруських та російських діалектів, передовсім писемного вигляду – звідти і враження певної асиміляції сіверських діалектів. Однак між Новгородом-Сіверським з одного боку та Брянськом, Гомелем з іншого залишається і етнічний кордон – села переважно не змішуються, хоча і запозичують ряд сусідніх мовних форм та висловів.

Chernigov_Borisoglebskiy_sobor2Не можна не згадати про існування севрюків – населенння Курщини і Брянщини 15-16 ст., що в джерелах фігурують на слов’янському південному фронтирі. Швидше за все, це нащадки сіверян. За даними літописів (від славнозвісного Нестора починаючи), ці насельники Лівобережжя проживали до верхів’їв Посейм’я – включно з Курськом. Окрім того, будучи центром Чернігівського великого князівства, що простягалось по верхів’я Дону, очевидно генерували хвилі переселенців у підконтрольні землі. Після перемоги Москви, що забрала після 1503 року ці землі у Литви, триває асиміляція неросійських елементів. Вочевидь, севрюцьке населення найдовше їй опиралось, будучи залишком нащадків сіверян. Не можна оминути і своєрідність походження путивльських горюнів, які поєднують згадану спадщину з білоруськими рисами – вочевидь, вплив переселенців з західної Брянщини чи Смоленщини (в козацькі часи ще білоруських етнічно, як значною мірою і до Першої світової війни).

Ukraine_NamitkaЖителі Сіверщини дуже багато вклали у культурний розвиток України. Перш за все – знамениті собори 11 ст., побудовані нарівні з Києвом і Нвогородом- центрами величезної Русі. Тут писались не лише літописи, а й героїчні поеми – на жаль, до нашого часу дійшло лиш “Слово о полку Ігоревім”. Здається, набагато менш заболочені площі східного Полісся сприяли політичній активності та експансії – що завжди прагла до моря. Чернігівські князі контролювали кримську Тьмуторокань, донську Білу Вежу – а козаки з північних полків долучались до колонізації Слобожанщини, Дінщини. У 19 ст.- центр українськог відродження (Ніжин, Чернігів) Підросійської України. В 20 ст., попри постійну близькість до большевицьких територій, давали хлопців у солдати і командири УНР і повстанців. Зараз відроджується пам’ять про славні сторінки краю –від княжих часів до Конотопської битви. Не слід забувати про північне продовженн – Стародубщину. Вона зараз відділена кордоном, сильно засимільована – проте майбутні умови можуть і повернути процес назад. Скільки того в історії України – перманентних експансій-відсутпів-і знову експансій..

Юрій Олійник

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *