Hot! Горюни

На північно-східних межах України, в Сумській області знаходимо регіон, що описують як відгалуження російської етнічної території – на теренах Путивльського і Буринського районів Сумської області. Однак місцеві жителі традиційно називають себе “горюнами”, і відділяють себе як від українців, так і росіян. Ряд дослідників вбачають у них нащадків населення часів Давньої Русі.

Як же зберігся цей релікт? В ранньому середньовіччі величезні масиви Лівобережжя – від дніпра до верхів’їв Сейму, Ворксли, Псела – заселяли племена сіверян. Згодом вони формують Чернігівське. Новгород-сіверське князівства. До речі, в говірці горюнів вживається ряд унікальних форм, тотожних зі “Словом о полку Ігоревім”. До прикладу, “лєпо бяшеш” у сенсі “красиво брешеш”. Та це доводить це російську приналежність сіверян? Не можна так стверджувати, бо статус субетносу в межах масиву великоросів викликаний історичним розвитком – постійними контактами, що вплинули на спосіб життя та говір. Однак навіть зараз спостерігаються дивовижні паралелі з східними говорами Білорусії. В цих землях – Смоленщина, Брянщина, Гомельщина – проживали радимичі, один з ферментів білоруського народу. Ще в 20 ст.. незважаючи на московську асиміляцію, існували плани включення смолено-брянського Подесення до білоруської держави.

Untitled-5

Річ в тому, що в 16-17 ст. ці терени, спустошені татарськими набігами, наново колонізуються поселенцями як з України, так і Росії; тоді формується сучасний етнічний кордон. Основна маса сіверян сформувала діалекти Чернігівщні, перехідні з білоруськими.Ще в козацькі часи україномовне населення місцевості називало себе севрюками. Навіть серед горюнів поширені пісні на кшталт “Ой горе тій чайці небозі”, “Запрягайте, хлопці, коні” – що любились старими людьми в Нечаївці та Ліновому. Водночас звичаєві весільні пісні оригінального звучання надто подібні до білоруських : “Да й перейді сенци батькові,Дай падай свекорку вадіци З халоднай крініци:Сяя вадіца дарага, Дароже меду і віна, Щоб мая нявестка Піть падала”. Це пояснюється теж колонізаційними потоками – за переказами, в районі поселялись вихідці з “Литви” (від них виводять і горюнів Курщини). Вочевидь, вони разом з південними росіянами (жителями Орловсько-калузького полісся – полехами) асимілювали сіверян. Однак вивчаючи архаїчні місцеві риси, все таки можем помітити спадщину Чернігівського князівства – прикордонних земель літописного “Посем’я”. Таким чином, походження горюнів (вплив севрюків чи полехів) потребує подальших розвідок.

Тим часом горюни, хоч їх мало не забувають про власні традиції. У Путивлі проходять етнофестивалі, де особливо вирізняються представники села Нечаївка. Музика горюнів дуже цікава, мелодика поліфонічна. Хоч населення і старіє, виїжджає (1962 року в селі проживало 1434 людей, а на 2010 -156) – однак вихідці регулярно провідують, розповідають по світам про особливості горюнського краю. У недалекому селі Ліново (за бувальщиною, від лину – риби, що запливла у хату після великого паводку) живе 89 річна бабуся Кошелєва Лукерія Андріївна. Вона пам’ятає безліч пісень, співає на багатьох зустрічах фестивалях, з нею знімають фільми.

Таким чином, давні традиції не загинуть, хоч і все менше реалізуються на практиці.Колись у Ліново зустрічали літо – водили “кокушку”. Це зв’язка зелених гілок, яку носили під широкий спів “У нас на вулиці диво-диво”. Також звучали “реальні” пісні (їх виводили дуети дівчат, що сиділи на специфічних качелях). Звісно, зараз молоді набагато менше – однак знання про те, що було, записується, відтворюється на етнофестифалях. Горюни прагнуть не забувати, як жили їхні діди та прадіди.

Підготував: Юрій Олійник

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *