Hot! Модернізм і фашизм

Рецензія на книгу Роджера Ґріфіна “Модернізм і фашизм: відчуття Початку за Муссоліні та Гітлера” (Roger Griffin. Modernism and Fascism: The Sense of a Beginning under Mussolini and Hitler. Basingstoke: Palgrave Macmillan, 2007)

Роджер Ґріфін, професор історії Нового часу в Університеті Оксфорд Брукс, вперше представив ідею «палінгенезії» в царині досліджень фашизму понад 15 років тому, ставши відразу провідною постаттю в обраній галузі. Він виокремив синкретичне ядро фашизму, наділене рисами палінгенетичного (тобто такого, що прагне до постійного відродження), народного ультра-націоналізму з відтінками феніксоподібного героїчного відновлення. Відтоді він розширив і опрацював свою теорію, яка твердить, що головною частиною «фашистівського мінімуму» є поняття національного відродження – «міфів, що породжують політику й діяльність спрямовану на звершення колективного спасіння, нової національної спільноти, нового суспільства, нового чоловіка… сконструйованого силою сучасної держави». Це його твердження здобуло найвищий розвиток в книзі, яку ми далі обговоримо, і яка розташовує фашизм в осередді ширшого ряду політичних рухів Нового часу.

Модернізм провидіння проти програмованого модернізму

Ґріфін автор знаний за свою наукову проникливість та зухвалість, і тут нічого додати більше. В першому розділі книги він береться за підступне, на перший погляд, поняття модернізму як таке, де ще раз підтверджує свою обдарованість. Модернізм має за «спільний знаменник намагання досягти відчуття певних трансцендентних цінностей, наповнити суттю свої цілі, попри зростаючу втрату Західною культурою однорідної системи цінностей і всеохопної космології, що було спричинено секуляризацією та бездушними силами модернізації». Затягнуті виром модернізації, відчули її на собі, як безжальну і нестримну силу, що розриває полотно заповненого змістом існування і лишаючи за собою провалля постійної нерозв’язної невизначеності. Коротко кажучи, модернізм визначаєттьс як реакція проти занепадницького [1] нігілізму інтелектуальної, суспільної та технічної модернізації.

В той час як Маркс, інші ліваки та ліберали розглядали стан сучасного чоловіка як стан тривоги і відчудження, спричиненого класовою боротьбою і промисловим виробництвом, праві бачили розпад особистості і як причину, і як основоположний симптом нашої хвороби сьогодення. «Це чорна діра екзистенційного самопізнання в кожному з нас, наш страх «вічної тиші нескінченного простору», та що збудила Блеза Паскаля, і яка й творить культуру»

casa del fascio adua01

Культуру доби Модерну Ґріфін далі поділяє на те, що можна назвати інтровертними та екстравертними реакціями: інтровертна реакція є загалом індивідуалістичною, що за висловом Ґріфіна є «епіфанічним модернізмом» – шлях митця, а той час як екстровертна, колективна реакція визначається як «програмований модернізм». Подальші пошуки засобів зміни світу і розв’язання перманентної кризи модерну («все що тверде перетворюється на повітря» – Маркс ) через колективний акт «воз’єднання на випередження» (Мьолер ван ден Брук). Не є складним зробити короткий крок від «програмованого модернізму» до фашизму; трансцендентна політика запропонована ван ден Бруком на початку ХХ століття не сильно різниться від «архаїчного футуризму» Ґійома Фая в решті решт. Обидві вони суть, в термінах Ґі де Бора, «технічно оснащеним архаїзмом».

До епіфанічних модерністів Ґріфін включає Ніцше, Еліота, Джойса, Пруста, ван Ґоґа, Кандинського та Малевича, але мабуть правдивість Ґріфінових тверджень, можна показати на прикладі чоловіка, значного як найвідомішого маляра модерну: Пікасо. В своїх ранніх творах в стилі кубізму, Пікасо діставав натхнення від примітивізму африканський масок, а пізніше в архетипічних середземноморських символах коней та, особливо, биків (про як не дивно Ґріфін не згадав).

Держава-садівник

Після всестороннього розтину модернізму в Першій частині книги, Ґріфін досліджує наслідки і впливи на політику в частині Другій, де «модерн разюче змінив через обставини які склались після Першої світової війни, більшовицької революції в Росії, колапсу трьох монархій, епідемії грипу-іспанки, які разом вбили понад 100 мільйонів чоловік по всьому світу примусили модернізм зробити все, щоб відвернути терор порожнечі – культурної, соціальної та політичної, цього феномену масової культури. Нова ера мала б стати «творенням з глибин», актом творення, що заперечує порожнечу.» Фашизм був націленим на цілковите переоснащення, слідом за поглядом Еміліо Джентіле на тоталітаризм як на «експеримент в політичному панування, виконаний революційним рухом».

Fascist_Headquarters_-_1934-774586

Ґріфін висуває думку, за якою передвоєнні фашистівський та націонал-соціалістичний режими були «державами-садівниками», що прагнули встановити вдалий баланс між ідилічним захопленням сільським життям та технократичним модернізмом, «встановлюючи новий дороговказ», що спрямовує на «очищення, стерилізацію, пере впорядкування, знищення бруду та пилу».

Фашистівська естетика

В книгу включено ілюстрації витворів мистецтва та архітектури, однак не тільки тих, які зазвичай пов’язують з передвоєнними фашистівським та націонал-соціалістичним режимами: від запаморочливої арки, спроектованої Адальбертом Ліберою для виставки зірваної війною міжнародної Євро-42 в Риму (пізніше скопійованої в США) до будови з холодної сталі та скла, що покривала вівтар богині миру в Риму, ескіз нової будівлі Рейхсбанку в Берліні, чи малювальницькі експерименти в стилі дадаїзму з під руки барони Юліуса Еволи.

Ґеббельс був відомим прихильником Едварда Мунка та Фрітця Ланґа. Ле Корбюзье надсилав свої проекти для нового міста Понтінія на місці щойно осушених Понтінських боліт. Фрітц Тодт вітав арійську технократичну міць в своїх конструкціях автобанів та згодом Атлантчної стіни. Ірен Ґюнтер, цитована «нацистська модниця», стала прикладом «надсучасності, технічно розвиненості, суперстилізованості та вишуканого смаку», а вплив німецької школи будівництва і художнього конструювання Баухаус на тривалі смаки споживачів взагалі важко переоцінити.

tumblr_lz4x34DMtN1qdhowuo1_1280

На противагу попереднім історикам фашизму з їхніми простацькими та твердолобими рамками, Ґріфін із захопленням показує, що «фашизм, попри певні нотки регресу, реакції та втечі від Нового часу, які й досі ввижаються деяким науковцям, слід розглядати як особливу форму політичного модернізму», що містить в собі «надзвичайно серйозну спробу реалізувати альтернативну логіку, альтернативну сучасність і альтернативну мораль замість тих, яким підпорядковані лібералізм, соціалізм і консерватизм».

Прагнення

Ґріфін добре усвідомлює сміливість і амбіційність своїх тверджень. «Постмодерні» наукові добре знані за свою ворожість до міждисциплінарних досліджень, а нинішні історики гребують братись за зведення великих будов інтерпретацій та смислів. Автор усвідомлює цю проблему і в самій передмові розташовує «Модернізм і фашизм» поза межами усталених рамок. З цією метою Ґріфін використовує стиль розмірковування: він свідомий факту, що пропозиція нового синкретичного історичного світогляду певним чином відображає динамізм самого фашизму.

«Небо падає на наші голови»

На завершення своєї книги Ґріфін привертає увагу до репортажу на BBC за вересень, 1998 року. «Небо падає» драматично виголошують журналісти. «Висота неба зменшилась на 8 км за останні 38 років, свідчать британські полярники. Парникові гази такі як двоокис вуглецю суть ймовірною причиною цього ефекту.» Він намагається грати на цьому пишучи: «Якби Ніцше філософствував на початку ХХІ століття замість кінця ХІХ, серед швейцарських льодовиків, що всихають під небом, де абстрактне мистецтво авіаційних слідів витворює ілюзію виходу за межі Добра і Зла, можливо б він переосмислив свої ідеї в іншому, «зеленішому» вимірі. Замість зведення мурів проти наступу «нігілізму», «декадансу» та «останнього чоловіка», він би збагнув, що час для будь-якого «вічного повернення» швидко зникає в буквальному, але не символічному значенні».

За дев’ять років після зловісного репортажу на BBC, наші викиду вуглецю разюче зросли, а той час як наш клімат далі руйнується, дякуючи глобальному капіталізму, економіці вільного ринку, лібералізму, масовій міграції, та понад усе глибока кволість та близорукість в протидії проблемам властивим ліберальній демократії. Нам треба взяти все в свої руки.

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *