Лісові сонети

Ігор Качуровський

І

Таки знайшли незайману дільницю.
Могута буків радує серця.
Стара сосна, заввишки із дзвіницю,
Підносить темну крону до Творця.

Біля дороги бачимо таблицю:
Розбійники напали на купця.
Кінь збив котрогось, врятував їздця —
І той Марії збудував каплицю.

Розбійники давно перевелись.
І тільки ліс — той самий, що копись…
І раптом — зруб-..
Калюжі, мох подертий,
Столочено і нежер, і траву,
Для тягачів навезено жорству.
Тут не коса — пила за зброю смерти.

Квітень 1977

clear_cut_forest

II

Тут не коса — пила за зброю смерти —
І я вже чую гострий звук пили…
Це їй покірні — велетні лягли,
Це зуб її, що має все пожерти.

Лиши бо, сосно, поривання вперте
До тих джерел, де янголи пили.
Лише трачиння золоті пили
Розсиплеш, умираючи, тепер ти.

І ми удвох царицю лісову
В прощальні замикаємо обійми —
Бож мох подерто, стоптано траву,

І скоро хтось її корону здійме.
Вона пишалась декілька століть —
Останній день сьогодні тут стоїть…

13.1V.1977

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *