Hot! Революція Хмельницького

Пане Сергію, чим на Вашу думку можна пояснити той факт, що повстання 1648 року та подальша Визвольна війна під проводом Хмельницького була, по-суті, єдиною успішною визвольною війною в історії України?

Тим, що, вибачте за деяку парадоксальність, вона визвольною не була. Тобто це була війна не за створення незалежної держави, а за розширення території вже наявної Української держави, осередком якої до 1648 року були південно-українські степи. Навіть по знищенню Січі 1638 року вона не припинила свого існування. Просто носії цієї держави посунулися трохи на схід. Саме тоді, до-речі, Українці почали масштабне освоєння Донеччини, яка на той час була Диким Полем.

Чи володіло Військо Запорізьке необхідними і достатніми (станом на 17 ст.) ознаками державності? Чи змінилась ситуація після Переяславської Ради 1654 року?

Звичайно ж. І це безсумнівно. Власна, чітко окреслена територія, власні збройні сили, незалежний від безпосереднього зовнішнього втручання центр ухвалення політичних постанов, власна податкова система, власна правова система тощо. Є дані про те, що навіть гроші свої карбувалися. Принаймні за Петра Дорошенка існував монетний двір у Тоговиці. Існують свідчення про карбування грошей і за часів Богдана Хмельницького. Хоча на той час це не було обов’язковою ознакою незалежної держави. По Переяславській Раді нічого не змінилося у плані поступок суверенітетом. Хоча бояри й відмовилися присягати на запропоновані статті від імені Царя, проте Богдан Хмельницький знайшов форму змусити його прийняти умови України. У березні того ж 1654 року українське посольство домоглося підписання ним цих умов, і при тому кожного пункту окремо, у формі затвердження. Цими пунктами ніяких обмежень суверенітету не передбачалося. У той же час це був акт визнання Української держави ще однією державою. Перед цим Україна домоглася визнання від Кримського царства, Турецького цісарства, Молдавського князівства тощо. Держави з недержавними утвореннями угод, як відомо, не укладають.

Чи відчував себе сам Хмельницький і його сподвижники продовжувачами києворуської державницької традиції?

Звичайно ж. Набули великого розголосу заяви Богдана Хмельницького на переговорах з послами Речі Посполитої у Переяславі в лютому 1649 року, в яких він оголосив свій намір відновити Руське князівство. Коли він повернувся з першого походу на Польщу і урочисто в’їхав до Києва 7 січня 1649 року, Патріарх єрусалимський Паісій, що брав участь у його зустрічі, вітав Богдана Хмельницького як Князя Русі. З іншого боку відомо, що у київських тогочасних наукових колах києворуська державницька традиція була темою широко відомою і популярною, що засвідчено тогочасним курсом історії „Синопсисом”, створеним у Києві, або написаною також у Києві „Хронікою з літописців стародавніх” Теодосія Софоновича тощо.

Щодо вічно актуальної теми націогенезу. Чи відчувало тодішнє українське населення свою належність до єдиної національної спільноти як у вимірі «горизонтальному» (суто географічному – на всіх українських етнічних територіях), так і «вертикальному» (у різних прошарках суспільства)?

Звичайно ж відчувало. При тому географічні межі, заселені „народом руським”, як називали себе тодішні Українці, були значно ширшими від теперішніх. Богдан Хмельницький західну межу „землі руської” окреслював простою формулою – „по Віслу”. Крім того населення півдня Білорусі також було тоді частиною цього народу. Північні межі його розселення тепер окреслити складно, але те, що до них входили Могилів, Слуцьк та Берестя є безсумнівним. Об’єднавчими чинниками при цьому були мова, культура, спільна державницька києворуська традиція, чітко усвідомлювана шляхетською верхівкою цього народу, а також належність до єдиної української православної церкви, об’єднаної Київською митрополією. Останній чинник, схоже, мав особливу вагу. Саме тому уряд Гетьмана Богдана Хмельницького і його наступники завжди наполягали на скасування в Речі Посполитій греко-католицької церкви.

Наскільки докорінними були суспільні перетворення внаслідок Хмельниччини? Чи можна сказати, що утворений лад і суспільні відносини були поступом у порівнянні з тогочасними реаліями в Зах. Європі? Якою мірою вони збереглись після смерті Б.Хмельницького?

Наслідки й справді були докорінними. Вживаючи сьогочасних термінів можна з певністю казати, що це була буржуазна революція. Вона мала в Україні свою специфіку. В Україні це була революція, проведена дрібною буржуазією. Скасувавши велике землеволодіння і випровадивши з України жидівський торгівельний капітал, уряд Гетьмана Богдана Хмельницького пильно стежив за тим, щоб ці явища в Україні не відновлювалися. Відносно великими землевласниками лишалися тільки православні монастирі. Що ж до міжнародної торгівлі, то її український уряд всіляко протегував, спираючись на досить потужнє київське купецтво, а також на купців-Греків. Проте набутки української революції виявилися недовготривалими. Ще за Хмельниччини окремі представники української старшини з найближчого оточення Гетьмана таємно від нього отримували від Царя московського надання на покинуті шляхетські маєтки в Україні. За життя Богдана Хмельницького вони не насмілювалися ці надання легалізувати, але по його смерті почали це робити. Такі дії української старшини стали, до-речі, найголовнішим чинником соціальної напруженості в Україні по смерті Богдана Хмельницького, яка, зрештою, призвела до Руїни та падіння розбудованої ним держави. Що ж до тогочасної Європи, то з певністю можна сказати, що запроваджена в Україні за часів Хмельниччини соціальна модель була значно прогресивнішою за соціальні моделі більшості тогочасних європейських держав. Ніде в тогочасному світі людина не почувалася вільнішою, ніж це було в Україні. Промовистим є такий факт, що за Хмельниччини поширилося явище добровільного переходу з козацького стану у селянський. Козаки, як відомо, були тоді в Україні привілейованим станом, бо мали обов’язок за наказом з’являтися до війська. Виходить так, що селянам в Україні також було не зле, якщо козаки добровільно відмовлялися від козацьких привілеїв та ставали селянами.

Які головні уроки з часів Хмельниччини можна назвати повсякчас актуальними для розвитку національної ідеології і державотворення?

Головний урок один – успіху можна досягнути лише тоді, коли ідеологи і урядовці спираються на обслуговування інтересів якомога ширших верств соціально активної частини народу. За часів Хмельниччини не було багатіїв. Але уряду Богдана Хмельницького вдалося створити „середній клас”, що складався з дрібних та середніх землевласників, ремісників та купців. Ці люди складали більшість народу і були тією соціальною базою, на яку спиралася тогочасна Українська держава. На жаль наступники Богдана Хмельницького цю соціальну базу зруйнували, що й спричинило занепад Української держави.

Кого на вашу думку можна вважати головними ідеологами Хмельниччини? Яку роль у формуванні ідеології на той час відіграла Православна церква?

Головних ідеологів Хмельниччини не було. Уряд Богдана Хмельницького сперся на ідеологію „козацького звичаю”, яка була в деталях розроблена його попередниками й перетворилася вже на певну народну традицію. Тобто система національних ідеалів була на той час вже усталеною. Що ж стосується введення до цієї системи тієї ідеї, що са̀ме козацтво має бути головним захисником українського Православ’я і са̀ме Православ’я, то автором цієї ідеї можна вважати Гетьмана Петра Сагайдачного. Що ж до києворуської державної традиції, то посилання на неї навряд чи хтось окремо запроваджував. Пам’ять про неї ніколи не вмирала в українському культурному середовищі.

У ваших книгах широко описано політику Гетьмана Богдана Хмельницького на території нинішньої Білорусі. Як сприймало тогочасне населення цю політику, і спроби встановлення українського державності на тих теренах?

А як те населення могло це сприймати, якщо це був той самий народ? Це що стосується національного аспекту. Що ж до соціального аспекту, то кому могли бути не до вподоби нові соціальні порядки, запроваджувані у Білорусі урядом Гетьмана Богдана Хмельницького? Великим землевласникам? Але їх було небагато. Порядки були справедливими і тому переважній більшості народу вони подобалися. Саме тому московському війську, що також прийшло тоді до Білорусі, так і не вдалося витіснити з неї українських військ. Московські порядки народу у Білорусі не сподобалися, на відміну від українських.

Чому на Вашу думку слово «козак» стало фактично синонімом слова «українець» в т.ч. на територіях, де козацтва по-суті не було напр. на Підляшші, Галичині, Лемківщині?

Тому що престиж козацтва був надзвичайно високим. І саме внаслідок того, що козацький ідеал у формі „козацького звичаю” відповідав організації суспільства на засадах справедливості. Тому запровадження його на короткий час за Хмельниччини перетворилося на мрію для усіх наступних поколінь Українців. Ця мрія незнищенна, бо колись вона була життям. І головними носіями вже втіленої колись мрії про справедливий устрій суспільства були саме козаки.

Які, на Вашу думку, найбільш загадкові постаті з поміж діячів Хмельниччини?

Більшість з них є загадковими, бо невідомо звідки взялися. Вигравати такі битви могли лише досвідчені полководці. А між тим набуття військового досвіду більшістю Хмельничан з їхніх біографій не простежується. У той же час вже 1648 року в українському війську було багато досвідчених полководців. Де набували військового досвіду Максим Кривоніс, Данило Нечай, Іван Богун, Нестор Морозенко, інші?

Хоча серед Хмельничан трапляються й зовсім екзотичні постаті. Існує думка, наприклад, що Полковник Іван Шангірей був ніким іншим, як колишнім кримським царевичем Шаґіном Ґіреєм, що разом зі своїм братом Царем кримським Мухаммедом Ґіреєм підняв 1628 року повстання за визволення Криму від турецької залежності. У цій боротьбі їх підтримало Військо Запорозьке. У війні за незалежність Криму полягли тоді Гетьман Михайло Дорошенко та колишній Гетьман Олифер Голуб. Після поразки повстання Шаґін Ґірей змушений був, наче б то, переховуватися в Україні. В українській історії безліч сюжетів, що просяться на папір та на кінострічку, але поки що даремно.

І насамкінець. Чому на Вашу думку важливо досліджувати і знати історію власної нації і країни?

Це очевидно. Щоб фахово моделювати майбутнє. В математиці є такий хороший прийом як екстраполяція. Поширення певної тенденції за межі діапазону, в якому вона простежується. В нашому випадку те, що простежується, це і є історія. Саме вона й створює підстави для екстраполяції у майбутнє, тобто соціального прогнозування.

Щиро дякуємо Вам за інтерв’ю. Бажаємо нових творчих і видавничих звершень!

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *