Земля

- географічний простір для існування та виживання народу, а також його втілення на певному «місці».

Поняття народу як крові чи самобутності немислиме без поняття «земля» (територія). Присвоєння території – поведінковий обв’язок існування. Навіть, євреї – єдиний народ, що проіснував певний період у вигнанні без території, будучи кров’ю і духом без ґрунту – постійно прагнув відновити своє історичне коріння: держава Ізраїль почала вважатись ними як Земля Обітована. Аналогічно, китайська діаспора постійно навідує свою Батьківщину, від якої прискорено б’ється її серце.

Мусульманські народи – араби й турки, яким був властивий кочовий спосіб життя, мали «землю Ісламу», яку вони постійно намагались розширити. Осілість і кочовий спосіб життя – взаємопов’язані речі. Однозначно кочові люди, як цигани, ніколи не були історично винахідливими. Земля – це місце, яке одні залишають, щоб піти в завойовницький похід, це місце, де живуть і кохають, і місце де будуть поховані.

Люди не можуть існувати без землі. Часто кажуть, що 21 ст. буде століттям без кордонів – століттям мереж, постійних змін, ерою, в якій зони (регіони) замінюють чітко окреслені кордонами території. Такий кочівницький погляд, жодним чином не відповідає тому, що чекає на нас. Глобалізація викликає не послаблення територіальної концепції, а радше, як непрямий наслідок, її посилення. Поняття Батьківщини і землі ніколи не перестануть бути актуальними, оскільки вони закарбувалися у генетичній пам’яті. Моря, як і повітряний простір, є продовженням національної території. Людина – істота територіальна – вони або захищає свою землю або завойовує іншу.

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *