Метаполітика

Поширення в колективній свідомості і в громадянському суспільстві цінностей та ідей (або ж «ідеологем»), що виключають всяку політичну спрямованість, будь-який політичне припис. Наголос робиться на «велику політику», тобто на пошук і вивчення історичного відображення.

Італійський мислитель, комуніст Антоніо Ґрамші першим назвав творчий самоаналіз першоосновою всіх великих революцій в історії – навернення Римської імперії в Християнство, появи інтелектуальних клубів на зорі Великої французької революції та маніфесту Комуністичної партії … Описуючи в 1920 – 1930 роках культурну війну “органічної інтелігенції”, Ґрамші називав цей період попередньою умовою для успіху політичної дії в довгостроковій перспективі. Теорія Ґрамші радикально відрізняється від класичного марксизму, в якому поняття громадянського суспільства звужується до простої економічної інфраструктури. За грамшистською теорією, суспільство – це особлива культура, і економіка – лише один її сектор, який відіграє роль у боротьбі за владу. Культура ж являє собою інфраструктуру, яку можна збагатити або зруйнувати інтелектуальними засобами навіть раніше, ніж здобути політичну владу.

Метаполітика перебуває поза політикою у звичному для нас розумінні слова, метаполітика вище за цю театральну виставу. Метаполітична стратегія спрямована на поширення світогляду, цінності якого в ході історії здобувають силу і владу для довгострокової перспективи. Ця стратегія несумісна з буржуазними амбіціями утримування владу, з бажанням перебувати біля керма хоч трохи, хоч незначний проміжок часу. Метаполітика універсальна: вона звертається до провідників, до керівників середньої ланки, до промовців всіх філософських шкіл. Метаполітика – це не обов’язково просування якогось вчення чи доктрини, це ще й розвиток сфери відчуття. Метаполітика може бути культурною або ідеологічною, залежно від обставин. Широта поглядів, гнучкість, практична ефективність і сталість «внутрішнього дискурсу» (який відрізняється від дискурсу зовнішнього – один не применшує значення іншого, але зовнішній дискурс не передає “всього”, він лише знаходить вдалі формулювання) – ось головні риси метаполітичної стратегії.

(Фей, Фрезон & Стойкерс)

Залишити відгук

Ваш е-mail не буде оприлюднено! Обов'язкові поля позначено *